На території Латвії перші ювелірні вироби виготовлялися близько 1,5 тисяч років тому. Спочатку, імовірно, це були прості намиста з бурштину, потім вікінги познайомили місцевих жителів зі сріблом і золотом. Ці привізні вироби час від часу ламалися, гнулися, їх доводилося ремонтувати місцевим умільцям. Так почало зароджуватися ювелірне ремесло

Гільдія ювелірів утворювалася в 1630 році, 25 січня (цей день у цей час можна вважати професійним святом ювелірів Латвії), по край їй мері вона була зареєстрована в Ризькому магістраті. Але до цього в кожному замку селилися, запрошувалися ремісники, у першу чергу оружей ники й, звичайно, ювеліри або золотих справ майстри, адже зброя потрібно була прикрашатися

У середні століття й починаючи приблизно з XIII і до XX століття, у Латвії практично в кожному містечку або невеликому містечку жив і працював майстер зі своїми учнями й подмастерьями. Особливо багато таких майстерень перебувало в містах і замках за течією Даугави. Навіть у Латгалии, у маленькому містечку Краслава при графові Хендрике Платере в 1730 г., крім семи заводів: грубних кахлів, гральних карт, млина, льонопрядильні й великої каретної майстерні існувала й більша ювелірна майстерня. Як знати, може й король Польщі Август дещо придбав тут з ювелірних виробів . Король любив усе прекрасне й коштовне. А після одержання Магдебур-Гского права на безмитну торгівлю ювелірна майстерність у Краславе стало ще більш розбудовуватися. Статус міста Краслава знайшла в 1923 р. Першим мером став торговець і ювелір Мойсей Рабинович, який самоособисто придумав герб міста: тура, у якій дружно й злагоджено гребуть п`ять веслярів: латиш, поляк, єврей, росіянин і білорус. Такі тоді були міжнаціональні зв`язки

В 1936 р. у Ризі існували й ефективно працювали 52 ювелірні майстерні із чисельністю працюючих не менш 10 людей, не вважаючи тих, де працювало по 2-3 людину. Власник кожної майстерні повинен був одержати в магістраті ліцензію, заплатити за яку 300 латів він міг протягом року

Поліцейський приставши міг перевірити наявність ліцензії для того, щоб переконатися, не чи минув строк оплати й не чи працює власник із простроченою ліцензією . Причому, плата за ліцензію була диференційованою . При видачі ліцензії в майбутнього підприємця запитували, скільки в нього буде працюючих майстрів і учнів, тому що кожному податковому інспекторові, що перевіряє (на всю Ригу їх було десять) було відмінне відомо все про норми вироблення й прибутки, який одержував власник від кожного працюючого. Тоді в уряді відмінно розуміли, що всі спроби підняти рівень збору податків дають лише короткочасний ефект, неминуче обертаючись потім новим, ще більш глибоким спадом. Тем самим порушувалася б формула громадської згоди - "суворість законів компенсується необов`язковістю їх виконання", або, як говорив В`яземський, - "... проти дурних законів, видаваних урядом, є один засіб - дурне їхнє виконання".

Але настали часи "Атмоди", відомі політичні й економічні перетворення, і в Латвії життя майстри-ювеліра суттєво змінилася. Зрозуміло, зараз, коли пишеться ця книга, усе дозволене, проявляй тільки ініціативу й заповзятливість. Однак, усе залишилося, якщо не як і раніше, те набагато гірше. Приміром, якщо ювелір розв`яже заснувати своє індивідуальне підприємство, збираючись працювати тільки сам, сам платити оренду за опалення, газ, електрику, то по букві закону він буде... великим підприємцем і податки він буде платити точно такі як "Парекс банк" або приватне ювелірне підприємство "Инза". Причому, податки він зобов`язано платити по кілька раз за те саме. Майстрові необхідно закупити матеріал, наприклад, 40 г золота 585 проби. Купити він може тільки в ломбарді, причому ломбард, скуповуючи золото в населення за ціною 3,203,50 лата за грам, продає його майстрові вже за ціною 4,10-4,20 лата за грам, включивши в ціну й податок на додану вартість (ПДВ). Далі майстер виготовить із цього золота свій виріб, затративши масу часу, проставить пробу в Пробірній палаті (вона побере за вагу в грамах, і за штуку 18% ПДВ) плюс банківський відсоток. Якщо виріб у майстра замовник не бере, необхідно здати його в реалізацію в магазин. Продавець зацікавлений у прибутку й він ніколи, до речі, не платить майстрові до реалізації й даний процес продажу у зв`язку з насиченістю ринку низькоякісними виробами із Заходу затягається на 6-8 місяців. От і виходить, що майстер фактично субсидіює не тільки своє виробництво (майстерню), але й місцевого торговця, який, маючи у своєму магазині виробу на солідну суму, може без праці одержати кредит у будь-якому банку. Банк, даючи кредит під високо ліквідний товар, нічим не ризикує, а майстрові-ювелірові на організацію своєї майстерні ніхто такий кредит не дасть. У результаті виходить, що ціни реалізації перевищують вартість самого виробу на 60-70%. Продавець у вартість ювелірного виробу закладає свій прибуток, який він, якщо його виробу здобувають на Заході, може й не одержати. Прибуток же, закладену у виріб місцевого виробництва, він одержить завжди.

Майстрові-Художникові необхідна й інформація про стан місцевого й закордонного ринку, у першу чергу россий ского. У Росії по колишньому більшим попитом користуються вироби традиційно-вітчизняного виробництва. Частка імпорту в загальних продажах не перевищує 25%. Россий ский споживач швидше латвий ского розібрався в низькій і досить середній якості імпортних ювелірних виробів. В 1995 р. у Росії продане ювелірних виробів більш ніж на 5 млрд. доларів. І це, якщо врахувати, що, починаючи з 1986 р., рівень продажу в Росії поменшався в 3-4 рази. На початку 1980-х років ювелірна промисловість СРСР переробляла більш 60 тонн золота винятково через ювелірну галузь для внутрішніх продажів. Фактично спад продажів стабілізувався в 1994 р. і із цього періоду

почався підйом споживання ювелірних виробів, приблизно, в об`ємі 18-20% за рік. Б 1996 р. очікується 30% об`єму продажів. Це, імовірно, викликане нестабільністю політичних і економічних процесів у Росії. Населення там переконується, що краще зберігання нагромаджень - розміщення їх у золотих ювелірних виробах. Б червні 1996 р. ціна золотого лома проби 585 становила в Москві 66700 рублів за грам. Зараз, у березні 1997 р. ціна одного грама у виробі становить від 100 до 150 тисяч рублів ( без вартості каменю).

Споживачі в Росії як і раніше у виробах віддає перевагу радянському дизай н і "червоне" золото. Імпорт же поки через високу вартість товару нестабільний, просто йде "розвідка" і визначення попиту західними "постачальниками", спостерігаються різкі зміни кон`юнктури. Колись Ризький ювелірний завод поставляв у центральні області Росії щорічно 4,5-5 тонн ювелірних виробів тільки в золоті. І це без обліку колишніх поставок "Дай льраде".

Але найважливіше, у Росії проявляється явний інтерес покупця до виробів з діамантами, якщо врахувати, що перший виріб вітчизняного виробництва з діамантом було продано в СРСР в 1971 р. Продаж виробів з діамантами в групі ювелірних виробів в.

1995 р. уже становила 28%. Б вартісному вираженні діаманти вийшли на перше місце в продажах різних груп товарів. Б основному користуються попитом золоті кільця із дрібними діамантами (коштують 200-300 доларів) вагою 0,03-0,05 карата. Для імпортера вигідно купувати за кордоном виробу 1,5 карата через підвищені акцизи й податків у Росії. Великі й унікальні діаманти в Росії як і в усьому світі також мало купують тільки дуже багаті люди

Головні виробники в Росії виробів з діамантами - завод "Російські самоцвіти" у Санкт-Петербургові, Московський експериментальний ювелірний завод і заводи на Уралі завантажені на повну потужність. Загальнорічне споживання становить, приблизно, 50 тис. каратов в 1995 р. По оцінках експертів до 2000 року очікується подвоєння попиту на діаманти в Росії. Якщо зрівняти по співвідношеннях ціни на "бескаменку" ювелірних виробів, то з`ясується, що в Росії (у калщом регіоні по-різному) ціна за грам у виробі споживачі в1ну?аден1 платити за грам 35-45 доларів, у Західній Європі -15-20 доларів, у Туреччині, Ірані, Саудівській Аравії - 8-10 доларів, у Латвії - 25-30 доларів. Але тому що Латвія ця година вже набагато ближче до Захід, чому до Сходу, те й відбувається насичення місцевого ринку ювелірними виробами із Заходу ог-нюдь не кращої якості

Через непогодженість митних бар`єрів і дискредитації податкової політики як у Росії, так і в Латвії, східний ринок

для нас практично залишився незатребуваним. Звідси й падіння попиту на вироби місцевого виробництва в нас і падіння самого рівня виробництва

Б сімдесятих роках на Ризькому ювелірному заводі працювало понад 800 людей. Ця година 40 разом з керуючими, на "Бонусі" - 20, на "Низі" - 35 людей, у дрібних майстернях по всій Ризі ще близько 100 людей. Бот і вся зайнятість ювелірів-майстрів. По підрахунках тільки висококваліфікованих ювелірів у Ризі більш 400 людей. А всього в Патвии є 5000 фахівців або осіб, що вміють і знаючих обробку різних ювелірних матеріалів. І цей високий потенціал професіоналів екстракласу практично є незатребуваним. Слід урахувати, що підготувати майстри-ювеліра досить складно, на це йде як мінімум десять років, підготовка в західних країнах такого фахівця коштує дуже дорого. Тому і їдуть багато майстрів працювати на Захід і залишаються там назавжди. Рівень заробітної плати подібних фахівців не зрівняємо з оплатою в країнах Прибалтики або в Росії, хоча професійний рівень наших фахівців набагато вище, чим у західних майстрів. Особливо він високий у нас у Патвии, якщо порівнювати кваліфікацію майстрів-ювелірів із трьох Прибалтий ских республік. Тому що історично зложилося так, що Ризький ювелірний завод в 60-80 роках успішно й продуктивно займався виробничим навчанням. Правда, тоді фахівці не посилали за кордон, а готувалися в Росії. Оцінювачів, сортувальників діамантів досить складно підготувати тут, на місці, не маючи можливості навіть практично показати, що навчаються хоча б невелика кількість каменів і розповісти як практично проводиться сортування

Ця година Патвия затоплена більшою кількістю виробів західного виробництва з різними вставками, сапфірами, смарагдами, опалами, рубінами. Камені ці здебільшого штучні. Хоча на Заході мода на ювелірні вироби диктує камені натуральні, природні, але навіть на ці вироби зі штучної "каменкой" ціна для споживача завищено в 2-2, 5 рази. Імовірно, це одне з умов латвійського ринку - споживач змушено переплачувати не тільки за телефонні переговори й касові апарати, але й за ювелірні вироби західного виробництва. Звідси випливає наступний висновок: Патвии необхідна геммологическая лабораторія, причому фахівці даної лабораторії у своїх експертних оцінках повинні добре орієнтуватися як у російській системі класифікації алмазів, діамантів і інших каменів, так і давати експертну оцінку по системах "SCAM" і "SITY", які застосовуються на Заході. У свій час

фахівці з компанії "Алмази Якутія-Саха" пропонували нашому уряду створити в Ризі подібну лабораторію й на перший період навчання відрядити своїх фахівців. Імовірно по недомислу пропозиція компанії було відкинуто. Ця година Якутія має своє представництво в Естонії. Вона прагне рас ширити рамки своєї торгівлі алмазами на світовому ринку й Рига з розвиненою банківською мережею представляла д ля їх значний інтерес. Тому що на алмазному ринку "Де Бирс" в Антверпені існує "лобі" торговців алмазами й діамантами, а Якутії важко туди прорватися

Ціна на ювелірні вироби в Латвії піддана непомірному оподатковуванню (див. таблицю 3.1). Розглянемо, із чого полягає і як складається ціна реалізації й чому цей латвий ский товар є неконкурентоспроможним

Тут ще не врахована мито - | на ввіз і 2% на вивіз

Дані таблиці "красномовніше" будь-яких слів. Але із цього положення є вихід. По-перше, скасувати (або максимально зменшити) акциз і податок ПДВ. Цим держава створить сприятливі умови до нагромадження благородного металу. Банки одержать можливість широко застосовувати схему кредитування по золоті й дорогоцінним каменям. Відомо, що ліквідність золота 100%, якщо не в Патвии, те за рубежем. Відкривши в такий спосіб певний протекціонізм, Латвія дей ствительно зай позначок підвалина чивие позиції в сфері надання послуг і товару (золота) своїм партнерам по Европей скому Союзу. Моральні й політичні дивіденди подібного кроку незаперечні, тут не потрібно широкої дискусії в парламенті - "продавати або не продавати землю". І хоча б одна галузь економіки, нехай маленька, невелика її складова, буде врятована від загибелі. Традиціями латвий ских ювелірів дей стви-тельно можна пишатися, у нас для цього збереглася поки ще прекрасна база для навчання: це й Латвий ская Академія мистецтв, Лиепай ское училище прикладного мистецтва, художні школи у Вентспілсі, Елгаве, Краславе, Резекне й ін. Можна організувати навчання й на базі Ризького індустріального технікуму (проект перебуває в Міністерстві освіти). Навчання повинне бути платним, але недорогим. Скільки б працевлаштували молоді й кожний з них одержав би варту, цікаву професію майстра-ювеліра!.

Автори даної книги звернулися в Ризьку Думу із проектом виготовлення Кубка міста Риги вагою в 340 кг зі срібла проби 875 або 925 на честь 800-летия нашої столиці, яке буде відзначатися в 2001 році. Згідно із книгою рекордів Гиннеса, самим більшим у світі виробом зі срібла є два глечики для води вагою 242,7 кг, виготовлені в 1902 р. для Джайпурского магараджі. Висота кожного з них 2,48 м. Ця година вони перебуває в міському палаці г. Джайпура (Індія).

Якби в Латвії виготовили подібний кубок! Технічно це цілком здійсненне. Є докладний розрахунки й опис процесу, чому більш, що на одному з більших ризьких заводів переплавили й прокотили в аркуш 4,5 тонни срібла для одного з банків. В " Вєф-Банці" зберігається більш 1 тонни срібла, а що з ним робити - ніхто доладно не знає. Пустити б його в справу, щоб і ми, і наші нащадки пораділи вмільцями. Б виготовленні цього кубка могли б взяти участь на конкурсній основі багато ювелірів Латвії, що було б престижно. На кубку можна відрубати панораму Риги й вигравіювати прізвища й імена депутатів Ризької Думи дей ству-ющего й наступних скликань. Робити це варто було б по типу Кубка Стєнли, з тою лише різницею, що підняти кубок Риги буде нелегко! Якщо розробити форму й дизай н орнаменту й гравірування, залучити, кращих художників, вийшов би справжній твір мистецтва, яким Латвія могла б пишатися, експонувати його на різних виставках і презентаціях за рубежем. Латвія й Рига удостояться записи в книзі рекордів Гиннеса. Зросте міжнародний престиж Риги. Популярність про латвійські ма-стерах-ювелірах буде сприяти й покупательскиму попиту на ювелірні вироби в Латвії. Повне економічне обґрунтування й фінансовий розрахунки зроблені й перебувають у Ризькій Думі. Засобу на втілення даної ідеї потрібні невеликі

Для розв`язку питань, пов`язаних з покупкою металу, каменів, придбання за пільговими цінами інструмента й устаткування, хоча б навіть для збору інформації майстри-ювеліри повинні створити асоціацію по типу Королівського суспільства ювелірів Великобританії, почесним членом якого є королева й основний "істеблішмент" Англії. Кожний ювелір, сплативши невеликий внесок, міг би бути впевненим у тому, що відстоювати його інтереси будуть такі ж професіонали, як він сам. З кожним днем наш уряд "підкидає" нам стільки проблем, що поодинці їх просто не розв`язати. При цьому в середовищі вищих чиновників держави дуже мало людей, що розуміють, що таке золото і як воно впливає на життя кожного з нас і держави в цілому. Дана асоціація могла б побрати на себе функцію пропаганди й реклами латвий ского ювелірного мистецтва як усередині країни, так і за рубежем, організовувати виставки наших виробів за рубежем. Засобу для цього потрібні мінімальні. Однієї, двом невеликим фірмам поки це не під силу. Членами асоціації могли б бути Президент країни, депутати Сєй ма, банкіри, шановні в Латвії люди. Як знати, може згодом члени асоціації носили б свій золотий значок з не меншою гордістю, чому тепер деякі носять "Орден Трьох Зірок". Безперечно одне, якщо ми прагнемо жити й працювати як професіонали високого класу, ми повинні зібратися разом і шляхом дискусії й полеміки намітити ідеали й мети, до яких слід прагнути на благо нашої невеликої, але гарної Родини - Латвії!