Брильянтове огранювання.

Брильянтове огранювання

Протягом багатьох років уважалося що ця форма огранювання вперше була використана гранильщиком XVII в. Винченцо Перуцци, імовірно венецианцем. Так уважалося принаймні в 1833 г.; цей факт згадується в книзі
Кєра «Наука про дорогоцінні камені», вишедшей у зазначеному році. Однак у результаті недавно проведених досліджень удалося встановити, що «ця думка, можливо, неправильне» Очевидно, цей спосіб огранювання виник у процесі вдосконалення примітивного огранювання таблицею, розповсюдженої в.
XVII в., яка пройшла через безліч проміжних форм із додатковими гранями, отриманими при спилюванні кутів, що дозволяло одержувати від 8 до 16 граней на коронці й 8, 12 або 16 граней на рундисте. Для повного брильянтового огранювання (мал. 89) характерна наявність 32 граней на коронці, не вважаючи таблички, і 24 граней на павільйоні, не вважаючи колети. Перевага цього виду огранювання в порівнянні з усіма іншими було настільки очевидним, що після її винаходу власники великих
каменів, ограненних трояндою, віддавали переогранити їх, незважаючи на те що при цьому небагато зменшувалася вага (мал. 90). Не вважаючи другорядних
хоча й не менш важливих змін у деталях,
цей вид огранювання з тих пор залишається стандартним для алмазів, і слово «діамант» стали використовувати для позначення алмаза, ограненного таким образом
Контур рундиста — ободка, що розділяє верхню й нижню частини каменю,- мінявся в досить широких межах у про-.
цессе еволюції цього виду огранювання. У деяких ранніх варіантах він був довгастим або квадратним, зі згладженими кутами, і мав симетрію другого або четвертого порядку; у сучасних виробах, відповідно до ідеального розташування граней, що характеризуються симетрією восьмого порядку, рундист має округлу форму (мал. 91). Кількість і порядок
розташування граней, які зберігаються багато в чому такими, якими вони билина початкової стадії використання брильянтового огранювання, наведені в нижченаведеній таблиці
Корівка (верхня частина, передня частина або вершина каменю)
Количе.
ство.
граней
Назва
Форма грані
Інша назва
1.
8.
4.
4
Табличка
Зірка
Фасетка, темплет Клин, ромб
8-стороння, велика
3-стороння, дрібна
4-стороння, велика 4-стороння, велика
| 8-гранник
8.
8
Хрест, скоо Скилл
3-стороння,.
3-стороння,
дрібна
дрібна
| 16-гранний хрест
У наш час частіше застосовується комбінація клиноподібних граней з фасетками й скиллових з косими гранями, що становить 8 фасеток і 16 хрестових граней. Імовірно, зоряні грані, що оточують табличку, а також хрестові й скилловие грані спочатку були названі так за своєю формою й розташуванню; однак не виключене, що скилловие грані одержали свою назву через труднощі, які випробовували гранильщики при точному нанесенні їх на камінь (англ. skill — майстерність, мистецтво).
Для павільйону найбільш характерні комбінації однакових граней: наприклад, використовують 8 павільйонних і 16 хрестових
Количе.
ство.
граней
Назва
Форма грані
Інша назва
1.
4.
4
Колета.
Павільйон
Клин
8-стороння, дрібна 5-стороння, велика 5-стороння, велика
| 8-гранний павільйон
00 00
Хрест Скилл .
3-стороння, дрібна 3-стороння, дрібна
116-гранний хрест
граней. Маленьку колету (іноді її не роблять зовсім) оточують більші грані павільйону, а хрестові й скилловие грані переходять через рундист у такі ж грані на коронці
Трохи інша термінологія використовувалася при обробці алмазів у Брайтону. Грані називалися так: нагорі — табличка, зірки (8 трикутників), вітрила (kites — вісім прямокутних граней) і половинки (16 трикутних граней); унизу — колета, п`ятикутники (8 п`ятисторонніх граней) і половинки (16 трикутників). Наступну серію граней на верхній стороні каменю утворюють 4 фасетки, що доповнюють ряд вітрил; точно так само на нижній стороні каменю павільйони, що утворюють ряд з 4 граней, завершують ряд п`ятикутників
Форма рундиста часто міняється відповідно до форми огранювання: рундист може бути ромбічним (алмазний, або ромбічний) або менш симетричним, наприклад у підвісках ( пандело-ках), для яких розміри граней вибираються відповідно до перекрученої формою каменю
Збільшення кількості граней значно поліпшило зовнішній вигляд великих алмазів. У деяких випадках колету оточують додатковим рядом з 8 граней зірки. У найбільшому з оброблених алмазів — «Зірці Африки», головному з каменів, отриманих зі знаменитого «Куллиана», є додатковий ряд з восьми граней, так що загальна кількість граней зросла до 74. Таким способом можна обробляти не тільки великі алмази. В огранюванні типу хайлайт, розробленої в Иоганнесбурге в 1963 р., звичайне брильянтове огранювання змінене: на коронку й павільйон наносять по 8 додаткових граней, для того щоб додати каменю більше блиску й гри при малій втраті ваги. Деякі більш старі види зміненого брильянтового огранювання будуть описані нижче.
Брильянтове огранювання народжувалося в численних пробах і помилках; досвід навчив гранильщиков, що для досягнення максимального оптичного ефекту необхідно дотримувати в камені певних пропорцій. За старим правилом верхній кут правильного октаєдра випливало сточувати або відпилювати на величину, рівну 5/18 діагоналі октаєдра; нижній кут зрізали на 1/18 діагоналі. На мал. 90 At=bli& АА", а Лс=1/18 АА; звідси видне, що Ot, що становить 2/9 від АА, дорівнює половині Ос. Відстань Ос рівно 4/9 АА. Тоді TT/CC = Tt/Cc=At/Ac=5, і, отже, ширина колети становить п`яту частину ширини таблички
У самих ранніх брильянтових огранюваннях, що виникли безпосередньо із природного октаєдра, головні грані павільйону й коронки були нахилені до рундисту ( так само як і грані прадавньої форми огранювання таблицею) під октаєдрическим кутом 54°44. Але незабаром гранильщики зменшили кут до величини, близької ДО 45°. Нахил цих граней визначає відношення розміру таблички до розміру фасеток на коронці й розміру павільйонів на нижній частині каменю, а також їх залежність від повної ширини рунди-ста й, отже, від форми каменю. Оптимальні пропорції зробленого діаманта математично обґрунтовані поруч дослідників. Толковски
установив, що якщо прийняти ширину рундиста за 100, то висота коронки над рундистом складе 16,2, колета буде розташована нижче рундиста на 43,1, загальна висота каменю складе 59,3, ширина таблички буде рівна 53; відповідні кути фасеток і павільйонів щодо таблички й колети рівні 34°25 і 40°46. Ці розрахунки підтвердили у великому ступені ті дані, які були отримані гранилициками-прак-тиками минулого методом проб і помилок. При огранюванні сучасник діамантів звичайно використовуються майже такі ж кути (мал. 91), хоча з метою збереження ваги каменю можлива деякі зміни; припустимі відхилення, що слабко позначаються на якості каменю, для кутів коронки становлять 5—7, для кутів нахилу граней павільйону вони значно менше.
Рундист повинен бути настільки тонким, наскільки дозволяє міцність каменю, щоб уникнути його обламування при закладенні в оправу; якщо рундист залишити товстим, то в результаті відбиття від нижніх граней будуть видні грубі краї, що може суттєво ушкодити якості каменю, особливо при забрудненні країв
Значна зміна, пов`язане зі зменшенням кутів коронки й павільйону, полягає в зменшенні ролі колети. При октаєдрических кутах ця грань відбиває назад у камінь більшу частину світла, що входить через коронку; колета може становити 1/5 частину (або ще більше) від розмірів таблички. Зі зменшенням кутів роль колети стає менше, що, звичайно, приводить до явного зменшення блиску внаслідок втрати світла
У сучасних діамантах насправді це робиться щоб уникнути небезпеки відколювання вершини. Сучасне огранювання із круглим рундистом, малими кутами й малюсінької колетой настільки краще в порівнянні з огранюванням старих каменів з них майже квадратним рундистом і високою коронкою, що власники каменів уважають, що втрата ваги при зменшенні висоти діаманта з лишком окупається поліпшенням блиску й гри каменю
Дотримання певного порядку розташування граней необхідно для того, щоб увесь потік світла, що попадає в камінь в основному через табличку, повністю відбивався від граней нижньої частини каменю й випромінювався з невеликими втратами або без втрат через коронку, бажане через її похилі грані, так щоб створювався найкращий колірний ефект (гра). Якщо брильянтове огранювання алмаза зроблене правильно, то камінь повинен видатися зовсім темним, якщо його табличка звернена до джерела світла; тоді крізь колету буде йти зовсім небагато світла. У будь-які інших дорогоцінних каменях і імітаціях зі скла деяка кількість світла буде переломлюватися й виходити через підставу каменю. Ця властивість допомагає відрізнити алмази від підробок
Для того щоб світло не йшло через підставу, він повинен попадати на нижні грані під кутами менш 24°26 (граничний кут повного відбиття для алмаза), але цього недостатньо, оскільки можливо, що промінь падає на нижні грані під такими кутами. При відбитті він повинен вернутися до коронки й підійти до грані виходу під кутом менше критичного, тому що в іншому випадку він не зможе вийти з каменю. На мал. 92 схематично показані шляхи променів, що по-різному входять у табличку. Потік світла, яке падає на табличку й крізь неї проникає в камінь, не перетерплює дисперсії, і тому він зовсім безбарвний; однак, якщо промені світла падають на похилі грані, світловий промінь розщеплюється, виникає райдужний ефект, так звана гра, якої славляться дорогоцінні камені. Якщо нижні грані нахилені в табличці під кутом 45° і, отже, розташовані відносно один одного під прямим кутом, то падаючі й відбиті промені світла будуть паралельні. Зміна кута на кілька градусів приводить до відхилення відбитих променів до бічних граней коронки, що підсилює гру. Можна уявити собі камінь не ограненний, а, що має форму конуса, злегка усіченого зверху й майже повного внизу. При подібній обробці каменю виникли б значні труднощі, та й результат був би не занадто ефектним, хоча, імовірно, більш постійним. Але саме безупинно мінливі відтінки залучають погляд: спочатку — брильянтове блискотіння найчистішого білого кольору й негайно ж блакитно-блакитний блиск, що переходить із воскового у вишуканий жовтогаряч, що загасає в малиновому мерехтінні; усе це з різним блиском випускає поверхня каменю
Слід зазначити, що відносні розміри, наведені вище, необхідні для повного прояву гри, але це не виходить, що вони використовуються завжди. У цей час ці співвідношення, як правило, суттєво інші, що сприяє збереженню більшого об`єму каменю при даній вазі. Коронка рідко перевищує 7
загальної глибини каменю, а часто буває ще менше,
до 1/
; у той же час табличка стала значно більше, розміри її становлять близько
/
повного перетину, а бічні грані роблять менше, і нахилені вони до табличці під меншими кутами. У результаті камінь здобуває більш плоский вид і випускає багато «вогню», проявляючи гарну гру
Будь-який дорогоцінний камінь повинен бути абсолютно чистим, але особливо це важливо для алмаза брильянтового огранювання. Якщо задня поверхня каменю покрита жиром і брудом, як часто буває в кільцях із зубчастим закріпленням каменів, світло перестає повністю відбиватися від бази, більша його частина виходить із каменю; це серйозно впливає на блиск і гру каменю. Із цієї причини кільця з каменями завжди слід знімати при митті рук, тому що при кожному митті мильна плівка на задній поверхні каменю стає товстіше й камінь робиться усе більш безжиттєвим, тьмяним; необхідно дбайливо ставитися до кілець, які носиш на руках. Просто дивно, як чуйно реагують кільця на чищення. Очищати задні поверхні каменів, закріплених зубцями, можна апельсиновою паличкою або навіть намотаної на сірник бавовняною або вовняною ганчірочкою, змоченої бензолом, толуолом або іншим розчинником; для очищення каменів можна з успіхом використовувати навіть звичайну воду
чи Ледь коштує говорити про те, що гранильщики при обробці алмазів і, звичайно, інших каменів не занадто ретельно виконують кутові виміри, а положення, яке повинні займати грані, оцінюють в основному на Око; зрідка, однак, правильність положення граней перевіряється за допомогою кутоміра. У зв`язку із цим припустимі відхилення розмірів і кутів, наведені в цій книзі, іноді перевищуються. При цьому камінь буде виглядати мертвим і буде пручатися всім спробам вдихнути в нього життя; положення може врятувати тільки переогранювання, але тоді обробка обійдеться занадто дорого, особливо якщо камені маленькі
В ідеалі камінь брильянтового огранювання повинен мати наступні якості: високою дисперсією світла (грою), значним переломленням; у ньому не повинне бути внутрішнього фарбування. Єдиним дорогоцінним каменем, який у загальному може суперничати з алмазом по цих якостях, є циркон. Хоча незабарвлений циркон зустрічається в природі вкрай рідко, колір деяких жовтуватих цирконів без праці можна усунути впливом високої температури, і цей процес необоротний. «Граючий» циркон, ограненний діамантом, звичайно, нелегко розпізнати на око, оскільки він блискає й має гру (дисперсією світла). Проте циркон легко можна відрізнити від алмаза завдяки його двупреломлению й більш низької заломлюючої здатності, у результаті чого значна частка світла виходить через задню поверхню каменю; крім того, через меншу твердість через кілька років ребра циркону будуть видатися зношеними, на відкритих гранях з`являться подряпини. Остальние бесцветние драгоценние камни, такие, как] белий сапфир (корунд), топаз, горний хрусталь (кварц), в сравнении с бриллиантом кажутся лишенними игри, поскольку обладают низким преломлением.
Особий интерес представляют те разновидности синтетических камней, которие могут служить заменителями алмазов. Весьма широко используется синтетическая бесцветная шпннель, но ее более низкий показатель преломления легко устанавливается погружением в иодистий метилен. Для синтетического рутила всегда характерен легкий желтоватий оттенок, бросается в глаза и его високое двупреломление. Титанат стронция (диагем) изотропен, но его дисперсия даже превишает дисперсию алмаза. Ребра такого граненого камня, обично бистро изнашиваются из-за его мягкости. В синтетическом бесцветном сапфире часто видни пузирьки включений; єто может наблюдаться и в стеклянних имитациях, также очень мягких и имеющих сравнительно нпзкий показатель преломления. Недавно полученний синтетический иттрий-алю-миниевий гранат (ИАГ, даймонєр) обладает дисперсией, равной лишь 0j028, и поєтому лишен игри.