. За розпорядженням Англійської республіки (1649-1653; 1659- 1660 рр.) усі коштовності корони належало розпродати. Серед них був і «Рубін Чорного Принца», по опису оцінений усього в чотири фунти. Навіть якщо допустити, що в той час гроші мали більш високу купівельну вартість, ця ціна представляється до смішного низкою. Що відбулося з каменем, невідомо, але можна легко представити, що якийсь прихильник монархії придбав його на розпродажі, а коли король знову став правити країною, повернув камінь у королівську скарбницю; у першій короні Карла II, що зберігся до наших днів, є гніздо, яке, судячи з його характерної форми, могло бути заготовлене тільки для «Рубіна Чорного Принца».

«Рубін Чорного Принца» і нині займає особливе місце на Державній імперській короні — він перебуває в центрі переднього хреста. Каменю не намагалися додати яку-небудь форму, його поверхня просто пополірували. Таким чином, він має неправильну форму й у довжину досягає приблизно 5 див. З одного кінця камінь був просвердлений, щоб його можна було носити як кулон, але в цей час в отвір вставлений маленький рубін

Ця чудова коштовність була названа рубіном у ті часи, коли під такою назвою поєднували всі червоні камені. В описі, виготовленої за вказівкою Англійської республіки, цей дорогоцінний камінь значиться як шпінель («великий рубін-балє»). Червона шпінель є менш коштовним каменем у порівнянні зі справжнім рубіном, але що стосується «Рубіна Чорного Принца», те не дуже важливо, що це за камінь насправді, оскільки його цінність полягає в його романтичній історії й тривалого зв`язку із Британською короною. Тому важко назвати навіть приблизно його ціну

«Рубін Тимура» .

Серед цінностей Британської корони є чудова червона шпінель, відома на Сході от уже протягом 600 років за назвою « Хирадж-І-Алам» («Данина миру»), а на Заході за назвою «Рубін Тимура». Разом із трьома більш дрібними, але подібними шпинелями, декількома перлинами й смарагдовим ободком цей камінь в 1851 році був піднесений королеві Вікторії директорами Ост-Индской компанії. Уважається, що цей камінь набагато перевершує найбільші відомі шпінелі; за наявними відомостями, вага каменю становить 352 карата (361 метричний карат), а вага трьох більш дрібні шпинелей рівний 94 (96), 72 (74) і 34 (35) каратам відповідно (у дужках наведений вее каменів у метричних каратах). «Рубін Тимура» і два інших каменю покрупнее, що розташовуються по обом його сторонам, були вправлені в намисто, що полягало із грон і ланок-тризубців з алмазами; сама маленька шпінель була поміщена в застібку. Намисто залишилося майже таким же, як колись, якщо не вважати того, що прикріплені до нього алмазні крапельки тепер використовуються в інших цілях. Звичайне намисто перебуває в Індійській кімнаті Букінгемського палацу. На щастя, було збережено первісне індійське огранювання всіх цих шпинелей, а на «Рубіні Тимура» ще збереглися письмена. По них камінь і був пізнаний адже довгий час уважався, що він загублений. Тому що «Рубін Тимура» не огранен, він відбиває порівняно мало світла й тому видасться досить темним. Самий більший напис перський, зроблена вона арабською в`яззю. От повний її переклад: «Це рубін із двадцяти п`яти тисяч справжніх коштовностей пануючи царів султана Сахиба Кирана, що потрапив в Исфаган у році 1153 (1740 н.е.) зі скарбниці Индостана». Інші п`ять написів також перські, але написані перським листом; це імена правителів, які мали «Рубін Тимура» дати, що й відповідають: Шах-Акбар; Шах-Джахангир, 1021 (1612 рік н.е.); Сахиб Киран Сани, 1038 (1628 рік н.е.); Шах-Аламгир, 1070 (1659 рік н.е.); падишах Гази Ма-Хамад Фарук Сияр, 1125 (1713 рік н.е.); І-Дау-Ран, 1168 (1754 рік н.е.). Дати, наведені в написах на камені, ставляться до літочислення від Хиджри. Спочатку на камені були й імена трьох його перші власників, але ці написи були вилучені при Шах-Джахангире або одному з нього спадкоємців

Із записів виявляється, що ця шпінель являє собою знаменитий камінь, що потрапив в

руки прославленого східного завойовника Тимура, або Тимура-І-Лепга (Кульгавого Тимура), відомого європейцям під іменем Тамерлана, а в мусульманському світі — під іменем Сахиба Кирана (Пан благоприятствующих планет), під час захоплення Делі в 1398 році. Імовірно, вертаючись у Персію, він відвіз камінь із собою в Самарканд. Тимур народився в 1336 році. Він проніс свої переможні прапори від Перської затоки до Волги й від Гангу до Геллеспонту. Тимур замишляв і напад на Китай, однак цьому не призначено було здійснитися: в 1405 році він умер

Спадкоємцем Тимура був четвертий його син, Мир-Шахрух, чиє ім`я колись теж було написано на камені. Цього правителя в 1447 році перемінив його.син, Мірза Улугбек, відомий астроном, чиє ім`я також було вигравірувано на камені. Мірза Улугбек був убитий власним сином в 1449 році. Після смерті останнього з династії Тимура влада перейшла до родини Сафави. Найбільш видатним її представником був шах Аббас Сафави, що правив з 1587 по 1629 рік; його ім`я також було вирізано на камені

Шах Аббас Сафави подарував «Рубін Тимура» Великому Моголові Джахангиру, який повелів начертати на ньому своє власне ім`я й ім`я свого батька, Великого Акбара; можливо, він наказав знищити колишні написи. Джелалєддин Мохаммед Акбар, що народився в 1542 році й померлий в 1602 році, початків правити державою в 1556 році; він був найбільшим й мудрейшим правителем серед Великих Моголів. Син його, Джахангир (або Д; ке-хангир — Володар миру), народився в 1569 році, а вмер в 1627 році. Його перемінив Шах-Джехан, якого завжди будуть пам`ятати завдяки архітектурному шедевру в Агре — мавзолею Тадж-Махал, який був побудований як пам`ятник коханій дружині Шаха-Джехана, Мумтаз-І-Махав, і в якому похований і сам шах. Це за його наказом був споруджений Павиний трон у Диван-І-Ам (Залі приймань) у Делі, прикрашений незліченною безліччю дорогоцінних каменів, серед яких перебував і «Рубін Тимура». Коли шах розв`язав вирізати на камені своє ім`я, він назвав себе Сахиб Киран Сани (Другий пан благоприятствующих планет); це ім`я колись належало Великому Тимуру. Благоприятствующими планетами були Венера і Юпітер. В 1658 році Шах-Джехан був скинутий своїм третім сином Аламгиром (Завойовник миру), чиє ім`я вирізане на камені. Більш широко цей правитель відомий як Аурангзеб (Прикраса трону). Він умер в 1707 році. Імен двох імператорів, які один за іншим правили після Аламгира, на «Рубіні Тимура» немає. Наступне ім`я на камені — це ім`я Махамада Фарука Сияра, що правив з 1713 по 1718 рік. Незабаром могутність Великих Моголів стала слабшати, п під час правління Шах-Мухамеда, який вступив на престол в 1719 році, династія пала: в 1739 році шах Надир вторгся в Індію й захопив Делі. Серед величезного видобутку, оцінюваною сумою від восьми до тридцяти мільйонів фунтів стерлінгів, яка була доставлена в Персію, перебував і «Рубін Тимура»,,.

про що свідчить довгий напис на ньому. Серед видобутку був і алмаз « Кох-І-Нір». Надалі ці камені потрапили в руки лахорского раджі Ранджита Сингха, про який уже згадувалося вище.

«Рубін Тимура» залишався в Лахоре до 1849 року, до анексії Пенджабу після другий сикхской війни, коли всі державні дорогоцінні камені перейшли до Ост-Индской компанії. Очевидно, коштовності ніхто ретельно не вивчав; довідалися тільки великий алмаз, який був відправлений зі спеціальним посильним королеві Вікторії; інші коштовності, у тому числі й «Рубін Тимура», були впаковані й відправлені в Лондон звичайним транспортом. Усі дорогоцінні камені, і зокрема знаменитий алмаз, демонструвалися на «Великій виставці» в 1851 році. «Рубін Тимура» усе ще не] був упізнаний, і разом із трьома червоними шпинелями, які супроводжують йому ж у наші дні, його без назви занесли в офіційний каталог, де був зроблений такий запис: «Коротке намисто із чотирьох дуже великих шпінель-рубінів». І камінь, і пов`язана з ним довга романтична історія перебували в забутті ще шістдесят років, поки нарешті «Рубін Тимура» не був пізнаний по збережених на ньому письменам

Слід зазначити, що починаючи з 1612 року дорогоцінні камені — «Рубін Тимура» і « Кох-І-Нір» — завжди належали одному власникові, незважаючи на те що без кінця переходили з рук у руки, подорожуючи з Індії в Персію, звідти в Афганістан і в Пенджаб і зрештою Ванглию.

3. «Сапфір Святого Едуарда».

У центрі орнаменту, що прикрашає хрест британської Імперської корони, перебуває гарний сапфір приємного кольору — очевидно, самий прадавній камінь королівських регалій. Імовірно, в XVII в. він був огранен трояндою. Згідно з легендою, камінь цей у неопрацьованому виді був вставлений у перстень короля Едуарда Сповідника, що вступив на престол в 1042 році

4.«Сапфір Стюарта», або«Сапфір Карла II»

У Державній імперській короні позаду розташовується ще один прекрасний сапфір, який має 3,8 див у довжину й.

2,5 див завширшки. Цей камінь перебував у короні Карла II, але був викрадений Яковом II при його втечі у Францію в 1688 році. Від нього камінь перейшов до сина, Якова Едуарду, «Старому претендентові», а потім до сина Якова Едуарда, Генріху Бенедикту, кардиналові Йоркскому, який заповів сапфір Георгу II разом е іншими коштовностями Стюартов.

При коронації королеви Вікторії «Сапфір Стюарта» містився в Державній імперській короні попереду, на діадемі, під «Рубіном Чорного Принца». При коронації Георга V сапфір замінили на алмаз «Зірка Африки-I I», а сам сапфір помістили позаду в центрі; це положення камінь займає й у сьогодення час

5. «Рубін Едуарду».

У Британському музеї природньої історії перебуває прекрасний кристал рубіна. Він був подарований музею в 1887 році Джоном Раскином, який супроводив свій подарунок такими словами: « На честь непереможного військового братерства й справедливості правління сера Герберта Єдвардса на берегах Інду».

Кристал напівпрозорий; густо пофарбований; можна бачити більшу площину підстави із трикутними знаками. Важить рубін 167 метричних каратов.

6. «Девонширский смарагд».

В 1831 році дон Педро, що був імператор Бразилії, що приїхав у Європу після свого зречення, подарував шостому герцогові Девонширскому чудовий кристал смарагду, добутий в

Рис. 117. «Девонширский смарагд»,.

знаменитих колумбійських копях Мусо в Південній Америці. Кристал має характерну для смарагду форму, а саме форму шестикутної призми плоскою гранню, що закінчується, підстави; інший кінець кристала, як звичайно, нерівний, оскільки кристал був виламаний з материнської породи. Кристал, як це властиво смарагдам з Мусо, розбитий численними дрібними тріщинами; безсумнівно, із цієї причини він не був використаний у ювелірній справі. В одному з кутів верхньої частини кристала проходить тріщина, що виникла, мабуть, у результаті колись отриманого удару, а в підставі ще зберігся невеликий шматочок вапняку, що вміщає. Кристал (мал. 117) має 5 див у поперечнику, і приблизно стільки ж становить його максимальна висота. Він важить 1383,95 метричного карата й має густо-зелений колір справжнього смарагду

Про історію «Девонширского смарагду» відомо дуже мало. В описі Четсуорта просто зазначене, що кристал був отриманий у дарунок від дона Педро в 1831 році. У рукописному каталозі колекції Аллана — Грега

у Британському музеї є згадування про прекрасний смарагд, у якому можна безпомилково довідатися «Девонширский смарагд». Укладач каталогу Томас Аллан проти дати 1831 і номера 85 його колекції, під яким описаний кристал ромбоєдрического смарагду, зробив позначку й написав: « Серед каменів, що належать фірмі «Ранделл і ДО°», я бачив інший прекрасний кристал, що важить 8 унцій і 18 гра-новий, або 1043 карата, що має зроблену форму, розміри в діаметрі 2V

, 2V

і 1

/

дюйма й висоту близько 2 дюймів».

Зазначену тут фірму представляли королівські ювеліри того часу Ранделл і Бридж. Вага, виражений у тройских одиницях, рівний 1384,1 метричного карата, що в межах помилки відповідає вазі «Девонширского смарагду»; розміри також збігаються. Тому немає сумнівів, що смарагд, що належав Ранделлу й Бриджу. в 1831 році, і смарагд, який одержав у тому ж році в подарунок герцог Девонширский,- той самий камінь. чи Придбав дон Педро кристал у компанії, чи привіз він його із собою із Бразилії й з якихось причин залишив у ювелірів, невідомо. Помітимо, що, указуючи в Цифрах вага кристала, Аллан зробив описку; він повинен був написати 1343, а не 1043 карата

«Девонширский смарагд» демонструвався на «Великій виставці» у Гайд-Паренню в Лондоні в 1851 році, але по якихось неясних причинах його виставляв не герцог Девонширский, а Джеймс Теннант, відомий лондонський торговець дорогоцінними каменями того часу. Запис на стор. 14 каталогу виставки говорить: «14. Теннант Дж., Стрєнд, 149- чотири вітрини з мінералами й скам`янілостями для навчання, наукових цілей і прикрас. Великий кристал смарагду — власність герцога Девонширского».

Герцог виставляв у цьому ж розділі під номером 531 великий кристал кварцу; важко зрозуміти, чому він не міг точно так само представити «Девонширский смарагд». Останній знову був показаний на виставці в Уайт-Сіті, у Лондоні, в 1914 році, але в каталог внесений не був. З липня 1936 року по січень 1950 року камінь перебував у Британському музеї й був виставлений у Галереї мінералів у Південному Кенсингтоне ( крім періоду другої світової війни, коли він був вилучений з вітрин з міркувань безпеки). В 1949 році в Лондоні на виставці Асоціації торговців ювелірними виробами кристал був показаний знову; крім того, він виставлявся ще раз у музеї міста Бирмингема в 1955 році

7, «Хризоберил Хоут.

Прекрасно ограненний хризоберил, який одного разу демонструвався разом з більш відомим синім алмазом з колекції Хоупа й при її розпродажі був придбаний Британським музеєм, експонується в Галереї мінералів Британського музею природньої історії. Зовсім бездоганний зелений^-зелений-жовтувато-зелений камінь важить 45 метричних каратов; імовірно, це самий прекрасний приклад огранювання хризоберилів такого типу. Камінь описаний і зображений у каталозі колекції

, де зведена вага 175 гранов (56,7 метричногокарата). Імовірно, це загальна вага кільця, хризоберилу й навколишніх його діамантів