Камені з фасетной огранюванням

Камені з фасетной огранюванням

У стародавності вважалося, що алмаз не можна обробляти через його надзвичайну твердість, і аж до XV в. уся обробка алмазів зводилася до видалення смолоподобной скоринки, що звичайно приховує форму індійських каменів, і поліруванню природніх граней або поверхонь. Широко поширена думка про те, що шліфування граней алмаза металевими дисками з алмазним порошком увів Луи деберкан з міста Брюгге, було спростовано Анри Поллаком, який не зміг установити досто-.
вірність існування цього майстра; цілком можливо, що цей спосіб зародився в Індії *. Спочатку гранильщики, тріумфуючи свою перемогу над непокірливим каменем, надавали йому різні фантастичні форми й не усвідомлювали, яким могутнім засобом посилення краси алмазів вони розташовують
Індійські майстри або незалежно відкрили спосіб огранювання алмазів, або перейняли його, тому що мандрівник Тавернье
, що відвідав в 1665 м. Індію, побачив багато активно працюючих гранильщиков, які, однак, не мали більші пізнання й не були більш митецькі в порівнянні з європейськими майстрами. Якщо алмаз був зовсім чистий, вони обмежувалися поліруванням природніх граней. Однак якщо камінь був із тріщинами або плямами, його покривали численними маленькими гранями, розташованими безладно. Вони вміли добре приховувати пороки каменю, наносячи на нього безліч дрібних граней. Первісна форма каменю залишалася незмінної, ніяких спроб поліпшити симетрію не вживало. Як буде показано в главі «Історичні камені», Індія зростила гранильщиков, що володіють майстерністю й терпінням, настільки необхідними при обробці алмазів
1. Алмазні наконечники й алмазні таблиці. За досить великий проміжок часу в справі моделювання форм огранювання алмазів було зроблено дуже мало, і навіть у другий половині
XVI в. були відомі тільки дві правильні форми огранювання алмазів — алмазний наконечник і алмазна таблиця
. Знаючи форму кристалів алмаза, ми можемо легко представити, що обидві ці форми огранювання засновані на використанні правильного октаєдра. Алмазний наконечник утворений природними гранями кристала, які якщо буде потреба шліфуються до правильної форми. Протягом тривалого часу ця форма огранювання використовувалася для дрібних алмазів, якими прикрашали кільця з великими кольоровими каменями. Оскільки підбиралися кристали, досить близькі за формою до зробленого октаєдру, те й витрати праці на додання їм форми були порівняно невеликі. Далеко не так просто обстояло справа при огранюванні алмазних таблиць. По-перше, камені обов`язково повинні були бути набагато крупніше, інакше вони чи ледь ставали б цінніше після огранювання. Алмазна таблиця (мал. 82) утворюється із правильного октаєдра при сточуванні одного із зовнішніх кутів до утвору грані — таблички, ширина якої дорівнює половині ширини цент-.
рального квадратного перетину; розташований напроти зовнішній кут сточується незначно, тільки до утвору, маленької грані — колети, паралельній табличці. Час і праця, які затрачалися на видалення
/
частки загальної маси каменю за допомогою примітивних інструментів тієї епохи, повинні були бути величезними. Можливо, іноді використовували й пилку, однак це напевно була ручна пилка; обертову алмазну пилку стали застосовувати тільки сто років тому. Частина каменю, отримана при спилюванні верхівки повного октаєдра, ішла на виготовлення більш дрібних дорогоцінних каменів
У самих прадавніх алмазах-таблицях похилі грані верхньої частини каменю — коронки й нижньої частини — павільйону, або бази, минулого утворені природніми гранями откаєдра, відполірованими й відшліфованими. Кут між гранню й стороною рундиста був рівний 54°44. Згодом був досягнутий більший ефект при зменшенні цих кутів до 45, так що грані коронки й павільйону утворювали один з одним прямий кут, поділюваний рундистом.
2.