Назви каменів

Назви каменів

Джерела назв основних видів дорогоцінних каменів, широко використовуваних і в наші дні, сходять до глибокої стародавності, і оскільки вони вживалися задовго до виділення науки про мінерали в самостійну галузь — мінералогію, значення цих назв у різні часи було різним. Тільки недавно була почата серйозна спроба досягтися міжнародної угоди щодо назв каменів, уживаних у ювелірній справі. Якби ювеліри використовували назви, узяті
з мінералогії, не було б ніякої плутанини або невизначеності, але треба враховувати, що багато із цих назв невідомі або принаймні незвичні людям, непричетним до цієї науки, і що в цілому небажана повна відмова від назв, що виникли в стародавності, навіть якби це завдання не видалося настільки безнадійною. Звичайно, назва, підібране для вперше знайденого каменю, може виявити дуже великий вплив на його подальшу долю. Що коли нудиться від любові Джульетта вопрошала: «Що значить ім`я?!» — її думки блукали далеко від коштовностей, але для каменю ім`я — це майже все. Привабливий червоний камінь, що супроводжує алмазу в Південній Африці, під своєю власною назвою «гранат» майже не знаходив попиту, однак він став бігким товаром під неправильною назвою «капский рубін». Багато знаходять тихе задоволення у володінні каменем, який вони вважають одним з видів рубіна, але ця радість може раптом захмаритися відкриттям, що їх камінь — усього лише знехтуваний гранат, «попелюшка» серед дорогоцінних каменів. По тим же міркуванням порахували доцільним запропонувати назва «хризоліт» для позначення блискучого зеленого гранату, знайденого близько напівстоліття назад на Уралі; ця назва була надзвичайно невдалою, і не тільки тому, що колір каменю скоріше трав`янисто-зелений, а не маслиновий, але також і тому, що цей термін («хризоліт») постійно використовується в мінералогії для позначення каменю, відомого в ювелірній справі за назвою «перидот». У наш час проти використання подібних неправильних або назв, що вводять в оману, виступають провідні об`єднання ювелірів у всьому світі
Назви, які звичайно вживаються в ювелірній справі, давалися каменям в основному по них кольору — найбільш очевидній, але найменш надійної фізичної характеристиці дорогоцінних каменів. Щоб розділяти камені з явно різною твердістю, були введені особливі епітети. Так, термін «східний» став уживатися для позначення різновидів корунду, близьких по твердості до алмаза, не тому, що корунди привозили е Сходу, а тому, що в той час кращий дорогоцінні камені попадали в Європу саме звідти. Точно так само через те, що багато коштовних зразків справжніх топазів було привезено із Бразилії, епітет «бразильський» стали вживати, щоб відрізнити цей вид каменів від жовтого кварцу, який ювеліри часто називали топазом
Чи не всі червоні камені поєднували за назвою «рубін» (іноді в комбінації з різними епітетами, що дозволяють розділити види, що відрізняються по відтінках або твердості) або похідними від нього назвами «рубеллит» і «рубицелл». Термін «рубін» слід уживати тільки стосовно дорогоцінних червоних різновидів корунду. Рубін-Балє, або ба-лас-рубін — це червона шпінель, яка зустрічається разом зі справжніми рубінами на рудниках Бірми й після огранювання стає дуже схожої на рубін. Як було відзначено вище, капский рубін — це гранат з Південної Африки; подібні назви, наприклад «аделаидский рубін», «аризонский рубін», «колорадський рубін», у дійсності ставляться до гранат із цих районів. Рубеллит — це чудовий малиновий турмалін, прекрасні зразки якого добувають у Каліфорнії, а рубицелл — це помаранчево-червона шпінель
Назва «сапфір» завжди позначає синій камінь. Спочатку воно, очевидно, використовувалося для позначення ляпіс-лазурі й подібних мінералів, а потім, коли був відкритий дорогоцінний синій різновид корунду, так стали називати саме цей чудовий камінь. Мінералоги минулого використовували цю назву в більш широкому, майже родовому змісті: для позначення всіх різновидів дорогоцінних корундів, включаючи й рубін. Сучасні ювеліри вживають його в тому ж змісті, але виключають рубін; так, вони говорять про білий, жовтому, зеленому й навіть рожевому сапфірі. Бразильський сапфір — це насправді блакитний турмалін (таке фарбування в цього мінералу зустрічається досить рідко), а водяним сапфіром називають як кордиерит (иолит), так і топаз
Жовті камені, як правило, поєднували за назвою «топаз». Властиво топазом називається твердий природній фто-росиликат алюмінію, який у чистому виді безбарвний, але радує око широкою палітрою відтінків, що виникають завдяки присутності окислів металів; проте ювеліри довго не відмовлялися від звички вживати цей термін для позначення як жовтих різновидів цього мінералу, так і жовтому різновиду кварцу — цитрину; правда, коли говорили про властиво топаз, то додавали слово «бразильський». Навіть у наш час деякі ювеліри вносять плутанину, уживаючи назви «бразильський топаз» і «топаз», коли вони мають на увазі справжній топаз і кварц. Можливо, для тих, хто наполягав на збереженні такого неправильного вживання слова «топаз», у якості компромісу був запропонований термін « топаз-кварц» для позначення жовтого кварцу, але це майже так само погано, тому що породжує вистава про якийсь мінеральний різновид, проміжний між топазом і кварцом. Східний топаз, королівський топаз, індійський топаз — усе це жовтий корунд, тоді як західний топаз — це жовтий кварц (цитрин).
Назва «смарагд» завжди вживалося для позначення каменів зеленого кольору. Спочатку так позначалася хризоколла — непрозорий зеленуватий камінь, а пізніше ця назва стали використовувати для позначення безцінного різновиду берилла трав`янисто-зеленого кольору, для якої воно вживається й понині. Східний смарагд — це зелений корунд. В XVIII в. зелений турмалін, що тільки що з`явився в Європі, звичайно називався бразильським смарагдом. Назва «уральський смарагд» пробували вживати для позначення зеленого гранату з Уральських гір; частіше цей камінь називали (знов-таки неправильно) хрйзолитом. Літієвий смарагд, мідний смарагд, капский смарагд і африканський смарагд — це відповідно гід-денит (зелений, або шляхетний, сподумен), диоптаз, пренит і зелений флюорит. Випливає, однак, відзначити, що в цей час назви «бразильський смарагд» і «африканський смарагд» цілком правильно вживаються для позначення смарагдів, що добуваються в Бразилії й Вафрике.
Аметист — гарний фіолетовий кварц, однак з епітетом «східний» він означає фіолетовий корунд і навіть фіолетову шпінель; у той же час деякі ювеліри використовують цю назву для позначення блискучого кварцу із Сибіру, що характеризується чергуванням смуг пурпурного й білого фарбування
Альмандином називають фіолетово-червоний гранат, але назви «східний альмандин» і « альмандин-шпінель» уживалися раніше для позначення фіолетових різновидів корунду й шпінелі відповідно.
Назва «алмаз» застосовується для позначення блискучого, надзвичайно твердого й у випадку правильного огранювання яскраво блискаючого каменю, який для всіх поколінь був самим популярним серед дорогоцінних каменів. На жаль, ця назва давали також блискучим безбарвним каменям, що ставляться до інших видів; корнуєллский алмаз, брістольська алмаз і подібні камені — це гірський кришталь {безбарвний кварц), матарский діамант (Матара — місто на півдні Цейлону) і цейлонський алмаз — безбарвний циркон, а саксонський (або сибірський) алмаз — безбарвний топаз
Аквамарин — це прекрасний блакитнувато-зелений різновид берилла; східний аквамарин і сіамський аквамарин — це зеленуватий корунд і зелена шпінель відповідно..
«Гіацинт» — назва червонясто-коричневого циркону, але часто його неправильно вживають для позначення гранатів такого ж відтінку. Східний гіацинт — це червонясто-коричневий корунд
З назвою «хризоліт» зв`язана деяка плутанина. Це слово — синонім назви «олівін» (або «перидот», як воліють говорити ювеліри), але часто воно неправильно використовується для позначення зовсім іншого мінералу — хризоберилу
Східний хризоліт — це жовтувато-зелений корунд, але іноді так називають хризоберил такого ж відтінку. Бразильський хризоліт, аквамарин-хризоліт і саксонський хризоліт — це хризоберил, берилл і топаз відповідно.
Як хризоберил, так і кварц, що мають підходяще фарбування й ограненние кабошоном, можуть робити ефект «котячого ока». Назва «котяче око» без додаткового визначення ставиться тільки до хризоберилу; якщо мова йде про кварц, то слід говорити «кварцове котяче око».
Назва «жад» поєднує два різні мінерали — жадеит і нефрит, однак його вільно вживають стосовно інших, зовні схожим мінералам, наприклад гранату (трансваальский жад) і идокразу (американський жад і каліфорнійський жад)
Дійсна шпінель — твердий мінерал, що носить таке ж назва; аризонская шпінель — це червоний або зелений гранат, а кандийская шпінель — блідо-червоний гранат Сцейлона.
У комерційному масштабі успішно виготовляються такі дорогоцінні камені, як корунд, шпінель, смарагд і рутил; ці назви з добавкою «синтетичний» цілком правильно використовуються для позначення відповідних штучних матеріалів. Було б невірно називати червонясто-зелений камінь, який стає ще червоніше при штучному висвітленні, синтетичним александритом, оскільки такий камінь по сполуці відповідає корунду, а не хризоберилу. Не слід також використовувати у випадку синтетичних каменів термін «відновлений»: він був уведений для позначення зразків штучного корунду, які, як уважаються, були отримані з розплавлених шматочків природного корунду; цей термін не можна застосовувати для позначення матеріалів, що кристалізувалися з порошкоподібного глинозему
Зі сказаного можна зрозуміти, що популярні назви дорогоцінних каменів мають той великий недолік, що вони змушують припускати неіснуюче споріднення між окремими видами й не відбивають ніяких істотних властивостей цих каменів, крім, хіба що, кольору (сапфір і рубін, смарагд і аквамарин, цитрин і аметист).
Найбільш відомі назви ювелірних каменів виникли в далекій давнині. Вони, зрозуміло, мають різні джерела й утворені без яких-небудь певних правил. Однак у міру зростання кількості відкритих мінералів для них були потрібні нові назви, і в греків з`явився звичай використовувати для цих назв слово W0og (камінь), з`єднане з яким-небудь визначенням, що характеризують даний камінь. Згодом закінчення відкидалося, і прикметник здобував форму іменника; так, у грецьких авторів ми знаходимо слова (антрацит), aijxatttris (гематит) і as>wt)v!rr]g (селеніт), утворені в такий спосіб. Латинські автори, наприклад Плиний, переймали ці слова й у міру потреби створювали таким же способом інші, додаючи закінчення прикметника до терміна, прийнятого для позначення даного мінералу. Ця практика перейшла в романські мови, і ми знаходимо у французькій мові закінчення «-ite», в італійському - «-ita». Такий спосіб словотвору широко використовується тепер у багатьох європейські мовах
Геммологическая асоціація Великобританії розуміє важливість розв`язку питання про використання різноманітних назв дорогоцінних каменів як в інтересах ювелірів, так і в інтересах широкої публіки. Прийняття парламентом «Законопроекту про опис товарів», який став законом Об`єднаного Королівства в 1968 р., змусило по-новому глянути на проблему правильної назви каменів. Уже передбачені покарання за невірний опис каменів: продаж синтетичного смарагду за назвою «смарагд», кварцу — за назвою «топаз», синтетичного корунду — за назвою «александрит», стразів — за назвою «топаз», а синтетичної блакитної шпінелі — за назвою «аквамарин» уважається невірним описом товару й підпадає під дію цього закону
14