З Біблії відомо, що наперсник Первосвященика, у якому він відправляв богослужіння Ієгові, був прикрашений дорогими каменями. До речі, сама назва «наперсник» трохи неточне, тому що ми сприймаємо його в значенні частини озброєння, яка до епохи вогнепальної зброї служила для захисту тіла під час битви; у Біблії ж слово «наперсник» означає обрядовий предмет. Він являв собою полотняну торбу, у якій перебували таємничі Урим і Тумим, із чиєю допомогою Первосвященик роз`ясняв веління Ієгови, що стосуються діянь на благо дітей Ізраїлевих. Торба була прикрашена дорогоцінними каменями; усього їх було дванадцять, імовірно плоских і овальних, поміщених у філігранні золоті оправи; на каменях були вигравірувані назви дванадцяти колін Ізраїлевих. Дорогоцінні камені наперсника описані в Біблії

:.

Результат, глава 28:.

17. І встав у нього вставлені камені в чотири ряди. Поруч: рубін, топаз, смарагд — це перший ряд

18. Другий ряд: карбункул, сапфір і алмаз,.

19.

Третій ряд: яхонт, агат і аметист

20.

Четвертий ряд: хризоліт, онікс і яспис. У золотих гніздах повинні бути вставлені вони

21.

Цих каменів повинне бути дванадцять, по числу синів Ізраїлевих, по іменам їх; на кожному, як на печатці, повинне бути вирізане по одному імені із числа дванадцяти колін,.

Крім цього опису (давньоєврейський оригінал ставиться приблизно до 1500 року до н.е.), до нашого часу дійшло ще чотири: у Септуагинте, грецькому перекладі Біблії, зробленому в Олександрії в першій половині III в. дон. е., у Вульгате, латинському перекладі, зробленому Святим Ієронімом

приблизно в 400 році н.е., верб двох книгах Йосипа Флавія

: у книзі «Іудейські війни», написаної давньоєврейською мовою близько 75 року н.е., незабаром після руйнування Єрусалима, і потім перекладеної на грецьку мову, і в книзі «Іудейські стародавності», написаної на грецькому, імовірно, в 93 році н. є.

Перелік дорогоцінних каменів і опис їх розташування на наперснику приводяться в нижченаведеній таблиці, згідно з описами в п`ятьох перерахованих вище джерелах, причому при перекладі останніх чотирьох джерел на англійську мову використані еквівалентні значення:

Наведене нижче опис із книги «Іудейські війни» є менш точним у порівнянні з описами в інших источ-.

никах, але раніше вважали, що порядок розташування каменів у тексті відповідає їхньому розташуванню на наперснику:.

«И на іншій стороні укріплено було дванадцять каменів, по три в ряд, усього чотири ряди: сард, топаз, смарагд, карбункул, яспис, сапфір, агат, аметист, лигур, онікс, берилл, хризоліт» (Книга V, розділ 5, частина 7),.

Якщо не обертати уваги на порядок розташування каменів, те можна помітити, що в різних варіантах Біблії згадуються однакові види дорогоцінних каменів, але є й два виключення: в англійському перекладі 1611 г. з`являється алмаз замість хризоліту, згаданого в інших варіантах, а в «Іудейських стародавностях» замість сарда з`являється сардонікс. Ясно, що алмаз в англійському варіанті — це зовсім не той камінь, який ми знаємо під цим найменуванням сьогодні, оскільки в той час на алмазі через його твердість було б дуже важко вирізати назва одного з колін Ізраїлевих; крім усього іншого, алмази підходящого для наперсника розміру зустрічаються надзвичайно рідко, і взагалі сумнівно, щоб такий алмаз був відомий набагато раніше 1000 року н.е. У той же час назва «сардонікс» може бути цілком правильним, якщо камінь був полосчатим, і тому може розглядатися як одне з назв сарда.

Не слід дивуватися неповному збігу в назвах і в порядку розташування дорогоцінних каменів у різних варіантах Біблії. Якщо згадати, що до винаходу друкованого верстата, а тим більше до механічного способу розмноження рукописів усі видання копітко листувалися вручну, то можна вважати відповідність перекладів досить гарною. Слід також пам`ятати, що прадавні східні тексти читають праворуч ліворуч, тобто в протилежному напрямку в порівнянні із західними текстами, і відмінність у розташуванні дорогоцінних каменів третього ряду у двох описах, що належать Йосипу Флавію, могло виникнути саме із цієї причини. Можливо й інше пояснення різночитань у різних варіантах, якщо вважати, що вони ставляться не до тому самому предмету. Історія говорить, що до остаточного руйнування в 70 році н.е. Єрусалим не раз зазнав жорстоким набігам, і така безцінна й відома річ, як наперсник, якщо він не був надійно захований, не могла не стати видобутком завойовників. Якщо це дійсно відбулося, то наперсник повинні були замінити іншим, оскільки він є невід`ємною приналежністю іудейських релігійних церемоній; однак практично неможливо довести, що при виготовленні нового наперсника були використані точно такі ж камені, як на викраденому наперснику. Припущення про те, що могла бути зроблена така заміна, підтверджується й тем фактом, що в різних варіантах Біблії згадуються різні камені, що служили застібками священного одіяння — єфода (камені, вставлені в золото, розташовувалися на оплечьях єфода, а наперсник прикріплювався полотняними стрічками до цих «ґудзиків»). В англійському варіанті ці камені називаються оніксами

Результат, глава 28:.

9.

И побери два камені оніксу й вирежъ на них імена синів Ізраїлевих:.

10.

Шість імен їх на одному камені, і шість імен інших на іншому камені, один по одному народження їх,.

Результат, глава 39:.

6.

И обробили вони камені оніксові, вставивши їх у золоті гнізда й вирізавши на них імена синів Ізраїлевих, як вирізують на печатці

7.

И поклав він їх на нарамники єфода, на згадку синів Ізраїлевих, як повелів Господь Мойсею,.

По Септуагинте, ці два камені — смарагди, а Йосип Флавій називає їхніми сардоніксами. Оскільки ці два види каменів дуже різко відрізняються по кольору, це напевно повинні були бути різні камені

У баченні Иезекииля, очевидно, маються на увазі камені наперсника, коли описується пишнота Тирского пануючи, оскільки всі дев`ять згаданих назв каменів можна виявити в описі наперсника, хоча й в іншому порядку

Иезекииль, глава 28:.

13. Ти перебував в Едеме, у саду Божием; твої одяги були прикрашені всякими дорогоцінними каменями: рубін, топаз і алмаз, хризоліт, онико і яспис, сапфір, карбункул і смарагд, і золото,.,.

У Вульгате також приводяться назви дев`яти каменів, тільки замість алмаза згадується хризоліт і камені перелічуються в іншому порядку: сард, топаз, яспис, хризоліт, онікс, берилл, сапфір, карбункул, смарагд. У той же час у Септуагинте згадуються всі дванадцять каменів наперсника разом з дорогоцінними металами оправ; в обох книгах вони перераховані в тому самому порядку: сард, топаз, смарагд, карбункул, сапфір, яспис, срібло, золото, лигур, агат, аметист, хризоліт, берилл

онікс

Таким чином, в англійському варіанті й Вульгате пропущені назви трьох каменів третього ряду: «лигур», «агат» і «аметист», що відбулося, імовірно, при переписці

Ще один набір із дванадцяти каменів згадується при описі стін Небесного Єрусалима. Ці камені відрізняються від каменів, що прикрашали наперсника Первосвященика: тут з`являються замість алмаза, карбункулу, лигура, агату й оніксу хризоліт, халцедон, сардонікс, хризопраз і иакинф (гіацинт).

19.

Підстави стіни міста були прикрашене всякими дорогоцінними каменями: підстава перше яспис, друге сапфір, третє халкидон, четверте смарагд.

20.

П`яте сардонікс, шосте сардолик, сьоме хризоліт, восьме вирилл, дев`яте топаз, десяте хризопрас, одинадцяте гіацинт, дванадцяте аметист,.

21.

А дванадцять воріт — дванадцять перлин: кожні ворота були з однієї перлини. Вулиця міста —> чисте золото, як прозоре скло,.

Хоча майже всі камені, згадані в Біблії, носять назви, які вживаються й у наш час, із цього зовсім не випливає, що там маються на увазі мінерали, відповідні до цих назв сьогодні, і очевидно, що в багатьох випадках назва переходила від одного виду каменю до іншого, зовсім несхожому на нього. Перше ніж був розроблений метод огранювання каменів, їм просто надавали примітивну форму й полірували; камені тоді цінувалися за колір і фактуру, а не за прозорість; дорогоцінними в ті часи вважалися зовсім інші камені. Оскільки наперсник Первосвященика, захоплений римлянами після руйнування Єрусалима, зник, а в легендах фігурують два інших набору каменів, то ми майже не маємо у своєму розпорядженні дані для доказу тотожності каменів з різними, назвами. Можливо, що ключем до розгадки в деяких випадках може служити корінь відповідного слова давньоєврейською мовою. Інакше кажучи, досить упевнено ми можемо затверджувати тільки те, що сард, смарагд і сапфір на наперснику Первосвященика були каменями червоного, зеленого й синього кольору відповідно. Щоб з`ясувати значення різних назв, необхідно звернутися до авторів описів мінералів тієї епохи. Найбільш прадавньої з робіт, що дійшли до нас, є книга

про камені, написана грецькою мовою Теофрастом

, що вмерли незадовго до того, як був початий грецький переклад Біблії — Септуагинта. Найбільш великою роботою на латині був трактат «Природня історія» Плиния Старшого, вишедший в 77 році н. є.

Усі назви каменів, наведені в англійському перекладі 1611 г., взлти з переведеного на латинь грецького оригіналу, оскільки підходящі англійські значення були відсутні. Грецькі й латинські форми назв мінералів досить близькі; виключенням є слово «карбункул», яке походить від зменшувальної форми латинського carbo (іскра); рівнозначне грецьке слово — avbpag. Оскільки в стародавності камені в основному різнилися по кольору й меншою мірою по твердості, часто під тим самим назвою малися на увазі камені, що ставляться до різних мінеральних видів; у той же час камені, що є різновидами одного мінералу, уважалися різними. Деякі назви каменів, мабуть, відповідають сучасним назвам; це аметист, смарагд, берилл, сард, онікс і сардонікс. Інші назви не збігаються із сучасними. Так, те, що описане Плинием як сапфір, ми називаємо ляпіс-лазур`ю. Топазом називався зелений камінь, можливо теперішній олівін, хризолітом — жовтий камінь, иакинфом — блакитний, хризопразом — зелений, яшмою — також зелений камінь, тобто в той час уживали назви, протилежні сучасним. Карбункулами, очевидно, називалися всі червоні камені — рубін, шпінель і гранат, але найбільше імовірно, що на наперснику Первосвященика був останній з перерахованих червоних каменів — гранат, оскільки він досить податливий для гравірування. Халцедоном уважали зелений камінь, і виразно під цією назвою не малася на увазі скритокристаллическая форма кварцу, відома в наш час. Одне з назв — лигур — тепер зовсім не зустрічається; очевидно, це був надзвичайно твердий камінь жовтуватого відтінку, швидше за все циркон

У першому розділі Біблії згадується камінь, що викликає в нас здивування

Буття, розділ 2:.

12. І золото тієї землі гарне; там бделиум і камінь онікс,.

Назва «бделиум» зустрічається й у наступному розділі, але більше в Біблії не з`являється:.

Числа, глава 11:.

7. Манна ж була подібна коріандрового насіння, видом, як бдолах,.

Тут укладена деяка розгадка значення слова «бделиум», що представляє собою латинську форму грецького |3Se?Jaov Імовірно, манна — це лишайник (Lecanora esculenta), який у наші дні вживається в їжу в Північній Африці і являє собою маленькі сіруваті або білуваті грудки. Однак можливо, що бделиум — це грудка смоли або навіть перли такого зовнішнього вигляду

Біблійний алебастр — це мармуроподібний онікс (кальцит), а не різновид гіпсу, як уважається в наш час. «Кришталь», «бурштин», «корал» і «перли» — ці назви й у стародавності, і в наш час уживаються для позначення тих самих каменів, однак у деяких розділах англійського варіанта вме-г сто слова «кришталь» треба було б писати «скло», а замість слова «перли» — «кришталь».