Альмандин

Альмандин

Альмандин є кінцевим членом ізоморфного ряду і являє собою залізисто-алюмінієвий гранат з формулою Fe
Al
(Si0
)
, але сполука його сильно варіює, і, як ми вже відзначали вище, неможливо провести точну границю між ним і піропом. Колір альмандину малиновий і фіолетове- або сизокрасний (кольорове фото VI), але зі збільшенням змісту заліза він стає коричневим, чорним, непрозорим і непридатним для звичайних ювелірних цілей. Його назва — перекручене слово «алабандин», по місцевості Алабанда в Малій Азії, де в часи Плиния обробляли й продавали найбільш гарні камені. Іноді альмандин називали сириамским (або, неправильно, сірійським) гранатом, тому що такі камені обробляли й продавали в Сириаме, що був колись столицею прадавнього королівства Пегу, яке зараз є частиною Нижньої Бірми. Малинові камені, ограненние у формі кабошона, колись широко застосовувалися для обробки металевих виробів, а в середині минулого століття були популярні як прикраси. Зараз мода на них вернулася. Такі камені заслужено називалися карбункулами — від латинського carbunculus (іскорка). У часи Плиния це слово мало, однак, значно більш широке значення і їм не перебираючи називали всі малиново-червоні камені:.
«Перше місце серед цих каменів займає карбункул, називаний так тому, що він нагадує вогонь, хоча в дійсності він не піддається впливу вогню; тому деякі люди називають ці камені неспаленними.».
Показники переломлення й щільність каменів, относимих до альмандинів, перевищують верхня межа цих констант для піропів. Однак початкові члени ряду з показниками переломлення 1,75- 1,78 і щільністю 3,80-3,95 намічають існування проміжних членів ізоморфного ряду піропу — альмандину, для яких запропонована назва «пирандин». Найбільші величини зазначених констант для дорогоцінного альмандину рівні приблизно 1,81 і 4,20, однак щільність чорних непрозорих каменів може досягати 4,25. Альмандин є однієї з найбільш твердих різновидів гранату; його твердість рівна 77
по шкалі Мооеа. Дисперсія помірна — 0,024.
Найцікавішою оптичною властивістю альмандину є його характерний спектр поглинання, спостережуваний у минаючому світлі .у спектроскоп. Уперше це явище було описано сером Артуром Черчем в 1866 г. Найбільше яскраво його виявляє фіолетовий альмандин, і воно є причиною тому особливого фарбування, яке виникає в результаті змішання червоного й синього світла. Головні смуги поглинання відповідають довжинам
хвиль 5760, 5270, 5050 А в зеленої частини спектра й 4620 А в синьої його частини
Альмандини гарної якості коштують дорожче піропів. Від інших червоних каменів альмандин можна відрізнити за характерним спектром поглинання, а від рубіна, з яким його можна іноді поплутати, також по відсутності дихроизма. Підтверджувальним доказом може служити високий показник переломлення альмандину, який іноді виходить за межі можливостей виміру на багатьох рефрактометрах
Хоча альмандин — досить розповсюджений мінерал, ювелірні камені зустрічаються рідко. Він відкритий в утримуючих самоцвіти галечниках Цейлону, хоча й не в таких більших кількостях, як гроссуляр. Ці альмандини неправильно називалися цейлонськими рубінами або канди-шпінеллю, тому що кольором вони нагадують рубін і шпінель. Альмандин знайдений також у кристалічних роговообманкових сланцях біля Тринкомали на північно-східному узбережжі Цейлону. Гарні камені добувалися в різних частинах Індії, зокрема зі слюдяних сланців у Джайпуре й Кишангархе, а також у Раджпутане; майже всі ці камені оброблялися в Делі або в Джайпуре. Бразилія поставляла гарний матеріал, особливо з району Минас-Новас у шт.Минас-жерайс, з району Ріо-де-Жанейро, а також з монацито-вих пісків, розповсюджених уздовж морського узбережжя. Альмандин зустрічається на Мадагаскарі, в Австралії, Уругваї й у багатьох районах США; гарні зірчасті альмандини знайдені в ряді місць у шт. Айдахо. Частина матеріалу, що поставляється Танзанією, є альмандинами, а не піропами. Альмандини знайдені в долині ріки Циллер у Тіролеві
* На додаток до відомостей, повідомлених вище, слід указати, що альмандин є досить розповсюдженим гранатом, що утворюються в кристалічних сланцях, що представляють собою продукт зміни глинистих порід в умовах досить більших тисків і температур — в умовах так званої амфиболитовой фації глубинности. Виділяють навіть спеціальну альмандиновую подфацию, де альмандин особливо рясний. Зараз украй важко дати кількісну характеристику умов утвору альмандину; найбільше імовірно, що тут існують тиску порядку 5—10 тис. атм і температури 400—600°С. Альмандин у сланцях звичайно сильно забруднений включеннями, а його кристали досить недосконалі, оскільки їх ріст ішов у твердому середовищі при коливних умовах
Рідкість дорогоцінних альмандинів зв`язана саме з тим, що для утвору зроблених кристалів потрібні незвичайні умови. Не випадково й те, що найкращі дорогоцінні альмандини зустрічаються в алювіальних відкладаннях; тільки зроблені кристали можуть витримати процеси вивітрювання, перемивши материнських порід і подальший перенос із відкладанням у сучасних розсипах.» Прим. ред,