«Перше місце серед цих каменів займає карбункул, називаний так тому, що він нагадує вогонь, хоча в дійсності він не піддається впливу вогню; тому деякі люди називають ці камені неспаленними.».

Показники переломлення й щільність каменів, относимих до альмандинів, перевищують верхня межа цих констант для піропів. Однак початкові члени ряду з показниками переломлення 1,75- 1,78 і щільністю 3,80-3,95 намічають існування проміжних членів ізоморфного ряду піропу — альмандину, для яких запропонована назва «пирандин». Найбільші величини зазначених констант для дорогоцінного альмандину рівні приблизно 1,81 і 4,20, однак щільність чорних непрозорих каменів може досягати 4,25. Альмандин є однієї з найбільш твердих різновидів гранату; його твердість рівна 77

по шкалі Мооеа. Дисперсія помірна — 0,024.

Найцікавішою оптичною властивістю альмандину є його характерний спектр поглинання, спостережуваний у минаючому світлі .у спектроскоп. Уперше це явище було описано сером Артуром Черчем в 1866 г. Найбільше яскраво його виявляє фіолетовий альмандин, і воно є причиною тому особливого фарбування, яке виникає в результаті змішання червоного й синього світла. Головні смуги поглинання відповідають довжинам

хвиль 5760, 5270, 5050 А в зеленої частини спектра й 4620 А в синьої його частини

Альмандини гарної якості коштують дорожче піропів. Від інших червоних каменів альмандин можна відрізнити за характерним спектром поглинання, а від рубіна, з яким його можна іноді поплутати, також по відсутності дихроизма. Підтверджувальним доказом може служити високий показник переломлення альмандину, який іноді виходить за межі можливостей виміру на багатьох рефрактометрах

Хоча альмандин — досить розповсюджений мінерал, ювелірні камені зустрічаються рідко. Він відкритий в утримуючих самоцвіти галечниках Цейлону, хоча й не в таких більших кількостях, як гроссуляр. Ці альмандини неправильно називалися цейлонськими рубінами або канди-шпінеллю, тому що кольором вони нагадують рубін і шпінель. Альмандин знайдений також у кристалічних роговообманкових сланцях біля Тринкомали на північно-східному узбережжі Цейлону. Гарні камені добувалися в різних частинах Індії, зокрема зі слюдяних сланців у Джайпуре й Кишангархе, а також у Раджпутане; майже всі ці камені оброблялися в Делі або в Джайпуре. Бразилія поставляла гарний матеріал, особливо з району Минас-Новас у шт.Минас-жерайс, з району Ріо-де-Жанейро, а також з монацито-вих пісків, розповсюджених уздовж морського узбережжя. Альмандин зустрічається на Мадагаскарі, в Австралії, Уругваї й у багатьох районах США; гарні зірчасті альмандини знайдені в ряді місць у шт. Айдахо. Частина матеріалу, що поставляється Танзанією, є альмандинами, а не піропами. Альмандини знайдені в долині ріки Циллер у Тіролеві

* На додаток до відомостей, повідомлених вище, слід указати, що альмандин є досить розповсюдженим гранатом, що утворюються в кристалічних сланцях, що представляють собою продукт зміни глинистих порід в умовах досить більших тисків і температур — в умовах так званої амфиболитовой фації глубинности. Виділяють навіть спеціальну альмандиновую подфацию, де альмандин особливо рясний. Зараз украй важко дати кількісну характеристику умов утвору альмандину; найбільше імовірно, що тут існують тиску порядку 5—10 тис. атм і температури 400—600°С. Альмандин у сланцях звичайно сильно забруднений включеннями, а його кристали досить недосконалі, оскільки їх ріст ішов у твердому середовищі при коливних умовах

Рідкість дорогоцінних альмандинів зв`язана саме з тим, що для утвору зроблених кристалів потрібні незвичайні умови. Не випадково й те, що найкращі дорогоцінні альмандини зустрічаються в алювіальних відкладаннях; тільки зроблені кристали можуть витримати процеси вивітрювання, перемивши материнських порід і подальший перенос із відкладанням у сучасних розсипах.» Прим. ред,