Мінерал, відомий за назвою «фіброліт» ( через волокнистий характер його вперше знайдених зразків) або під іншою назвою — «силлиманит» ( по імені Бенджамена Силлимана) дає ювелірний матеріал, і кілька каменів піддалися огранюванню як своєрідна рідкість. Гарний камінь вагою 19,84 карата експонується в Геологічному музеї Влондоне.
Фіброліт має такий же хімічний склад, як і андалузит, і формулу Al
Si0
. Звичайно він утворює щільні маси сірувато-коричневого й зеленого кольору, які нагадують жад. Ювелірний матеріал має блідий сапфирово-синім кольором і досить схожий на так званий водяний сапфір — різновид кордиерита. Кристали мають призматичну форму й не мають кінцеві грані. Вони належать до ромбічної сингонії й мають один напрямок зробленої спайності, паралельне однієї із площин симетрії. Фіброліт оптично двуосний, причому площина оптичних осей паралельна спайності. Оптичний знак позитивний. Величини найменшого й найбільшого показників переломлення рівні 1,658 і 1,677, максимальне двупреломление 0,019. Дисперсія для інтервалу В — G невелика, усього 0,015. Блиск скляний. Фіброліт сильно плеохроирует, причому це явище проявляється головним чином у зміні густоти квітів, а не в їхній контрастності. Осям індикатриси відповідають наступні кольори: у напрямку, перпендикулярному площині спайності,- безбарвний, у напрямку подовження кристалів або волокон — сапфирово-синій і в напрямку, перпендикулярному двом першим,- блідо-жовтий. Внаслідок цього кристали видадуться синіми, якщо їх розглядати під прямим кутом до подовження, і для кращого ефекту при огранюванні каменів цей напрямок повинний збігатися із площиною майданчика. Щільність рівна 3,25. Твердість кристалів 7% по шкалі Мооса й перевищує твердість кварцу, але щільні маси помітно м`якше ( від 6 до 7) через них волокнистості
Визначення фіброліта звичайно не викликає утруднень (якщо прийде мати справа з одним з рідких ограненних його зразків), оскільки по світлозаломленню він легко відрізняється від єдиних мінералів, з якими його можна поплутати,- кордиерита й сапфіру. Світлозаломлення першого значне нижче, а другого — вище, чим світлозаломлення фіброліта. Однак блед-ноокрашенний фіброліт настільки нагадує пофарбований євклаз, що розрізнити їх далеко не просто. Величини найменшого й найбільшого показників переломлення в обох випадках практично однакові, і хоча кут оптичних осей у фіброліта менше, чим в євклаза, точно виміряти його в ограненном камені важко. Розв`язати питання допомагає, на щастя, визначення щільності — фіброліт має більшу щільність, чам євклаз (3,25 у порівнянні із щільністю євклаза 3,10).
Ювелірний матеріал у вигляді кристалів і окатанних гальок уперше був виявлений в асоціації з рубінами на рубінових копях у Могоке у Верхній Бірмі. Подібний, але подвергшийся корозії матеріал здавна знаходили в галечниках на Цейлоні; тут його плутали з кордиеритом або сапфіром. Деякі зразки цейлонського фіброліта блідого сірувато-зеленого кольору складаються з паралельних волокон і дають ефект «котячого ока» ефект, що досить нагадує такий же, цимофана — різновиди хризоберилу. Окатанние гальки масивного волокнистого фіброліта зібрані в долині ріки Клируотер у шт. Айдахо ВСША.