Назва каменю «ляпіс-лазур» є середньовічною латинською формою, що означає «блакитний камінь». Лазур (laz-ward) — арабське слово, застосовуване для назви неба, а частіше для позначення чогось синього. Інші, більш пізні латинські форми — лазулит і лазурит
Ляпіс-лазур являє собою породу, що полягає головним чином із синього мінералу гаюина, латунно-жовтого піриту й білого кальциту, а також невеликих кількостей інших мінералів, таких, як диопсид, слюда і т.д. Її краса повністю визначається наявністю й об`ємом синього мінералу. Для неозброєного ока камінь може здатися цілком синім; іноді він білий із синіми смугами, часто містить вкрапленность дрібних зерен піриту неправильної форми. У прадавні часи вважали, що латунно-жовті плями підсилюють красу каменю, але в наші дні їх по можливості видаляють. Однак у деяких підробках ляпіс-лазурі, одержуваної зі шлаків синтетичної синьої шпінелі, вони імітувалися золотому
Ляпіс-лазур не слід плутати з лазулитом, який являє собою зовсім інший мінерал — основний фосфат магнію, заліза й алюмінію, що володіє зовсім іншими властивостями, за винятком деякої подібності в кольорі, чому й пояснюється його назва. Крім того, слід зазначити, що так звана німецька, швейцарська або фальзе ляпіс-лазур — це яшма, якої мистецьки додане плямисте фарбування. Фарбування використовується також для поліпшення виду блідої ляпіс-лазурі
Гаюин — член ізоморфного ряду мінералів синього кольору, що мають кубічну сингонію, які тісно пов`язані з іншими членами ряду — содалітом і нозеаном. Гаюин названий по імені великого абата Гаюи, а нозеан — по імені Нозе; содаліт одержав свою назву через зміст у ньому натрію (sodum). Усі три мінерал-натрій-алюмінієві силікати; формула гаюина — (Na, Ca)
_
(S
, S0
)i_
(Al
Si
0
), содаліту-na
Cl
(Al
Si
0
), нозеана — Na
(S0
)(Al
Si
0
). Іноді натрій, особливо в гаюи-не, може заміщатися кальцієм; у ляпіс-лазурі відбувається деяке ізоморфне заміщення двох інших різновидів гаюи-ном. Усі три мінерали мають скляний блиск
Показник переломлення гаюина коливається від 1,496 до 1,506, щільність — від 2,44 до 2,49, твердість рівна 6 по шкалі Мооса. Величини показників переломлення й щільності содаліту й нозеана помітно нижче й рівні відповідно 1,483 і 2,30 і 1,495 і 2,30; твердість їх така ж — 6. Вони звичайно скритокристаллические, але іноді кристали мають форму додекаєдров або октаєдров, які можуть бути складно сдвойниковани. Усі три мінерали мають спайність по додекаєдру й зазнають впливу соляної кислоти
Оскільки щільності піриту й кальциту рівні 4,94 і 2,72 відповідно, можна чекати, год про ляпіс-лазур має значно більш високу щільність, чому зазначена вище для гаюина. У дрібних шматочках пірит (якщо він взагалі втримується) є присутнім лише в невеликих кількостях і щільність ляпіс-лазурі нормально коливається від 2,75 до 2,90, але може мінятися й від 2,45 до 2,94. Для окремих додекаєдров щільність приблизно рівна 2,53; імітація зі шлаків шпінелі має зовсім інші властивості: показник переломлення 1,72, твердість 8 і щільність
3,6.
Західні ювеліри звичайно використовують ляпіс-лазур для виготовлення намиста, але іноді її нарізають на пластинки; на Сході з неї вирізують різні предмети. У прадавні часи порошок ляпіс-лазурі застосовувався для одержання міцної ультрамаринової фарби, яка давала чудові сині кольори на картинах старих майстрів, що незмінно викликають замилування протягом багатьох століть. Однак у наші дні мінеральна фарба замінена синтетичним продуктом, одержуваним у результаті сплавки каоліну із содою й сіркою
Самі старі й найбільш відомі родовища ляпіс-лазурі, присвячені до білих і чорних карбонатних порід, розташовані й важкодоступному й тому недостатньо добре вивченому районі Афганистанав Б адахшане, де були знайдені також рубін і шпінель. Ці родовища розробляються вже протягом більш 6000 років, і майже немає сумнівів у тому, що вся ляпіс-лазур стародавності, яка була відома як сапфір, добувалася в цих місцях
Ляпіс-лазур здавна була відома в метаморфизованних доломітах у південно-західного закінчення озера Байкал у Сибіру. Повідомлялося про родовища цього дорогоцінного каменю в провінції Кокимбо й на околицях Антофагасти в Чилі; родовища в провінції Кокимбо є найбільш значними. З інших районів можна згадати район Могока у Верхній Бірмі, Італійську гору в хребті Соуєч у Колорадо й Каскейд-Каньйон в окрузі Сан-Бернардипо Вкалифорнии.