Для виробництва шелаку гілочки (лаковий прут), заселені живучими комахами, збирають два рази в рік — у червні й у грудні. Після здрібнювання й промивання в гарячій воді смола розтоплюється, проціджується через товсте полотно й розливається шарами; у цьому виді шелак надходить на європейський ринок. Фарбування шелаку міняється від темно-жовтої до чорної, але в тонкому шарі вона бліда; у цьому випадку смола називається жовтогарячим лаком і йде по більш високій ціні. Шелак можна відбілити, і тоді він відомий як білий шелак; за рахунок додавання барвників такий шелак може здобувати різні ніжні відтінки. На Сході в якості барвника білого шелаку найчастіше використовують аурипігмент — м`який жовтий^-жовтий-лимонно-жовтий мінерал. Показник переломлення жовтогарячого шелаку рівний 1,516, щільність 1,52; більш темні шелл аки щільніше, а їх показник переломлення підвищується майже до 1,42.

Як і у всіх смол, температура, при якій шелак розм`якшується, помітно відрізняється від температури його плавлення: перша коливається від 62 до 68°С, друга приблизно на 10° вище. На відміну від інших природних смол шелак має виразні термозакаливающими властивостями; щодо цього він подібний із групою синтетичних смол, прототипом яких є бакеліт: при нагріванні до 100°С він постійно змінюється, його розчинність у спирті помітно зменшується, а температура плавлення підвищується

В Індії шелак, пофарбований у жовтий або інші кольори, використовується для виготовлення браслетів і інших декоративних виробів, а також для покриття виробів з інших матеріалів, тобто для лакировки. Дуже гарний результат виходить при наклеюванні по-різному пофарбованих смужок шелаку на предмети підходящої форми з наступною обробкою їх на токарському верстаті: тепла, що утворюється від тертя, досить для того, щоб розплавити шелак, який при цьому розподіляється у вигляді тонкої плівки по поверхні виробу