Синтетичні смоли

Синтетичні смоли

Основне застосування синтетичних смол почалося близько 1880 г., з моменту одержання пластмас із нітроклітковини, які продавалися як ксилонит в Англії й як целулоїд в Америці. Застосування їх значне розширилося в 1909 р. із уведенням бакеліту, прототипу пластмас незмінної форми, які постійно зберігають твердість; із цього часу розвиток виробництва прискорився, що привело до відкриття нових і багато в чому кращих речовин
Одержання пластмас стало можливим завдяки відкриттю здатності сполук вуглецю розривати зв`язки з утвором радикалів, які можуть, взаємодіючи між собою, давати нові сполуки з більшою молекулярною вагою; цей процес був названий Берцелиусом в 1830 г. полімеризацією. Полімери складаються з тих же елементів у тих же співвідношеннях, що й радикали, але часто разюче відрізняються молекулярною вагою й властивостями. Добре знайомими всім полімерами є бензол З
Н
- полімер ацетилену З
Н
; оцтова кислота З
Н
0
» молочна кислота З
Н
Оз і глюкоза C
Hi
0
, які являють собою полімери формальдегіду СП,0.
Слід зазначити, що синтетичні смоли, за винятком стиролу, мають помітно більшу щільність, що природні смоли, за винятком шелаку. Що стосується показників переломлення, то тут спостерігається лише часткове перекриття — значення показників переломлення природних смол перебувають усередині ряду значень, характерних для синтетичних смол, але в цілому склоподібні синтетичні смоли характеризуються більш високими показниками
По властивостях пластмаси можна розділити на дві категорії: термопластичні й термостійкі. Пластмаси першої категорії під дією тепла й тиску можуть ухвалювати певну форму й необмежено змінювати її. До них ставляться целюлоза, прозорий вініл, полістирол і метакрилатние смоли поряд з натуральними смолами й мінеральним воском, який уже розглядався. Друга категорія складається з фенол-формальде-гидних, аминових і казеїнових пластмас