Завдяки великому показнику переломлення й сильної дисперсії цирион має більшу яскравість і "вогонь". Неопрацьовані кристали знаходять у вигляді окатанних водою гальок поблизу ріки Меконг в Індокитаї, Шрі-Ланці, Австралії, Малагасий ской Республіці, Танзанії й Франції. При видобутку більшість кристалів мають коричневий колір, однак він може бути перетворений у різні цікаві кольори наприклад, блакитний, золотий, білий, і безбарвний шляхом нагрівання каменів до високої температури. Циркон має незвичайну крихкість, тому при обігу з ним слід дотримуватися обережності. Доцільно кожний камінь загортати окремо. Циркони підрозділяються на категорії: нормальний або високий циркон, а циркони меншої цінності, обумовленої більш низькими оптичними свій ствами й щільністю, науково визначені як низькі циркони

Кварцова група агатів (халцедон).

Назва агат походить від сицилий ской ріки Ахатес, де агати знаходили ймовірно в стародавності. Агат-Це полосчатий халцедон, містячи- щий іноді опальна речовина. Окремі смуги можуть бути багато- кольоровими або більш-менш однакового кольору. Найбільш важливі родовища агату на початку XIX сторіччя перебували в околиці Ида- р-оберштей на в Німеччині. Сьогодні вони вже розроблені

Найбільш великі месгороадения сучасності, відкриті в 1827 г. емігрантами зі Цдар-Оберштей на, перебувають на півдні Бразилії й на півночі Уругваю. Родовища залягають шарами у вивітрених породах і річкових відкладаннях, що виникли в результаті денудації мелафирових (основних ефузивних) порід. Агати знаходять разом з аметистом, халцедоном, цтрином і карнеолом. Колір звичайно сірий, смуги ледь помітні. Шляхом фарбування їм можна надавати привабливий вид. Біль- шим попитом користуються шаруваті бразильські агати, застосовувані для

Назва означає "турецький камінь" через те, що торговельний шлях, по якому бірюза попадала в Європу, проходив звичайно через Туреччину. Блакитний^-блакитний-чисто-блакитний колір рідкий; більшість каменів містять бірюзову матрицю, а в ній прожилки, які можуть бути коричневими (лимонит), темно-сірими (піщаник) або чорними (яшма або пси-ломенал). Вона може також взаємно проростати з малахітом і хризо-коллой, зустрічається щільними масами, заповнює дрібниці у вигляді виноградоподобних мас і у вцде нодулей . Пучшие сорту знаходять на північний сході Ірану (перська бірюза) поблизу Нишапура, а також в Афганістані, на сході Австралії, у Китаї (Тибеті), Ізраїлеві (на півночі Агов лата), Танзанії й на схід^-сходові-сходу-південно-сході США. Завдяки змісту міді бірюза має блакитний колір, а присутність заліза надає їй зеленуватий відтінок. Оскільки мідь і залізо є важливими складовими, бірюзу класифікують як й одохроматический камінь (камені, у яких фарбування обумовлене який -або важливої складовій ).

Хімічні й фізичні властивості: бурштин не мінерал, а органічна речовина. Отвержденная від часу смола, яка вьщелялась із деяких дерев, пишно росших в олігоцені безпосередньо перед великим льодовиковим періодом, більш 30 мільйонів років тому. По своїй сполуці бурштин - це складна суміш декількох смол, кислоти й летучого масла. Бурштин прозорий до напівпрозорого й має жирний блиск. Фарбування звичайно жовте або коричнева, але може бути червонувата або білувата; бурштин часто має плями, а іноді флюоресцирует. Твердість ледве вище 2 по шкалі Мооса, а поверхня зламу звичайно раковистого типу. Матеріал починає розм`якшуватися при температурі 150°С. Показник переломлення -1,54, а щільність наближається до 1.08. Більші родовища бурштину - уздовж південних берегів Балтійського моря, у Польщі (колись Східна Пруссія). Бурштин також знаходять: у морських відкладаннях уздовж берегів Східної Німеччини; у Сицилії; на середземноморському узбережжі Сицилії; у Верхній Бірмі й Румунії. У родовищах Польщі бурштин зустрічається в темно-блакитнуватому земляному шарі, що є в цей час свідченням колись зростаючих розкішних лісів, що исчезнувших видів сосен і кипариса. Видобуток бурштину ведуть як штрековим, так і відкритим способом

Використання лазуриту як самоцвіту сходить до прадавніх часів, а сама назва означає в латинській мові "блакитний камінь". Пазурит це не один мінерал, а гірська порода, що полягає з різних мінералів. Він дуже чутливий до тепла, тиску, кислоти й навіть тепла вода може вплинути на його фарбування. Фарбування каменю змінюється від блакитної до зелено-блакитний і яскраво-пурпурної, Найбільш ідеальний колір - темно-блакитної з великою густотою і яскравістю. Через включення залізистих піритів усередині нього спостерігаються яскраві "мідні" плями. Найбільш велике родовище лазуриту найкращої якості перебуває на заході гірської системи Гиттдукуттт в Афганістані, де він добувається у важких умовах примітивним шляхом. Велика кількість низькосортного лазуриту поставляється із Чилі

Фарбування малахіту від злегка блакитнувато-зеленої до жовтувато-зеленої робить його одним з найбільш привабливих виробних матеріалів, особливо коли він має смуги двох відтінків зеленого кольору

Малахіт був добре відомий у прадавніх єгиптян, які раз- рабативали рудники між Суєцем і Синайським півостровом ще 4000 років до нашої ери. У ті дні його розглядали як талісман для дітей . Уважалися, що якщо прикріпити до колиски дитини ку- сочек каменю, то він буде відганяти нечистих дров і дитина буде спати спокійно й міцно. У деяких регіонах Німеччини предпо- лагали, що цей зелений мінерал захищає, що носить від опаснос- ти падіння й попереджає про нещастя, що насувається, якщо він розлітається на кілька шматків. При вигравировании на шматку ма- лахита зображення сонця камінь здобував силу захисту вла- ділка від злих парфумів, чаклунства й змій . Як джерело всього цве- та, сонце вважалося смертельним ворогом відьом, демонів і осіб, що практикують чорну магію, які захоплювалися темрявою й бо- ялись денного світла. Через свою смугасту структуру, яка часто нагадує форму ока, у деяких частинах Італії малахіт носили як амулет для захисту від заклинання "злого ока". Амулети мали звичайно трикутну форму й були вставлені всеребро.

Содаліт-Це темно-блакитний камінь, напівпрозорий до полупросве-чивающего, який частий використовують у якості замінника лазуриту. Хоча содаліт рідко містить включення піриту, характерні для лазуриту, він часто має прожилки білого мінералу, що надає йому вид, подібний виду чилий ского лазуриту. Звідси його неправильна назва "канадський ляпіс", яке іноді можна почути в торгівлі. Содаліт має наступні свій ства: твердість - про 5 до 6; щільність - від 2.19до.

2,29, іноді до 2,35 ( все-таки менше, чим у лазуриту); показник переломлення — близький до 1,48; злам — від нерівномірного до раковистого; блиск

Місячний камінь звичайно має фарбування від безбарвної до білої; по- лупрозрачний до, що просвічується, і відрізняється тим, що при на— блюдении під деяким кутом дає ефект світіння. Майже завжди представляє суміш дух (або більш) типів польового шпату. Пунний ка— мень уважають різновидом ортоклазу

Високоякісний місячний камінь, що відливає плаваючим, хвилястим блакитним світлом, з матеріалів, що містять самоцвіти — польові шпати, найбільше високо цінуємо. Найвищі сорти-напівпрозорі, а найнижчі — просвітчасті. Менше цінується біла пеклу— ляресценция, чому світло-блакитна. Існує місячний камінь інших цве— тов і типів. Напівпрозорі камені ( з Індії) мають помірковано різкі кольори, зокрема від зеленого й світлого до темно-коричневого або майже чорного. Деякі камені мають виразну переливчивость і їх називають місячними каменями "котяче око"; інші мають другу смугу, розташовану під прямим кутом до першої, утворюючи чотирипромінну зірку

Афганістан

Ангола

Австралія

Бразилія

Бірма

Великобританія

Венесуела

Німеччина

Гана

Гай ана.

Заїр

Індія

Іран

Кенія

Колумбія Малагасий ская республіка

Пакистан

Росія

США.

Сьєрра-Леоне

Таїланд

Танзанія лазурит

алмаз

обпав, сапфір, бірюза, хризопраз алмаз, берилл, топаз, турмалін, кварц, хризобе- рилл (котяче око), андрадит-гранат, андалузит, бразилиант, кунцит, корунд (сапфір) рубін, сапфір, жадеит, шпінель, перидот, циркон, місячний камінь, кварц гагат, кварц алмаз, перли бурштин алмаз алмаз

Росія. В 1995 році Росія відзначила свій 250-літній ювілей золотодобувної промисловості. Перше своє золото росіяни добули в 1745 році на мідному руднику в Олонецком краї. До 30-х років золото, в основному, добували на Уралі. Пізніше, в 40-х роках, почали промисловий видобуток золота на Колимі, де добувається третина золота Росії. У нелюдських умовах ці розробки освоювалися укладеними жертвами сталінських репресій . Десята частина всього добутого на Землі золота витягнута з надр Росії. Усе золото миру, добуте за історію людства, важить приблизно 120 тисяч тонн. Отож, 0,1 цієї кількості - 12 тисяч тонн - добута в Росії. Цікаво, що до золота людство ставиться дуже дбайливо. За 14 тисячоріч, по підрахунках фахівців, втрачене безповоротно всього 10% добутого металу. Близько 34 тисяч тонн дорогоцінного металу перебуває у вигляді державних запасів, близько 30 тисяч тонн - у приватному веденні й більша частина, близько 42 тисяч тонн, у вигляді ювелірних виробів, зубопротезних і промислових виробів . В останні 10-15 років частка золота в зубопротезних виробах неухильно падає. Тут зіграли свою роль нові технології, порцелянові зуби краще, чим золоті. Частка ж золота в новин ших технологіях неухильно підвищується через незвичай них фізичних свій ств. Які ж ці свій ства?.