Ще в XIII в. китайці виявили, що сторонні предмети, поміщені усередину раковини прісноводних уній, покриваються шаром перламутру. Особливою лопаточкою вони злегка відкривали стулки раковини й за допомогою бамбукової палички поміщали вибраний предмет між мантією й раковиною молюска. Потім раковину повертали назад у водойму, де вона жила кілька місяців або навіть два або три роки. По закінченні цього часу предмет обростав перламутром і приростав до раковини. Стороннім предметом могли бути глиняні кульки, шматочки кістки, дерева або міді. Дуже часто усередину раковин поміщали малюсінькі зображення Будди, відлиті зі свинцю або олова. Це мистецтво квітнуло в Китаї протягом семи сторіч. Приблизно в середині XVIII в. цей спосіб незалежно запропонував великий шведський натураліст Линней, і деякі вирощені їм перлини зберігаються в колекції лондонського Суспільства Линнея. Линней не вдосконалював сам свій спосіб, але розкрив його секрет в 1762 г. Його метод полягав, очевидно, у тому, що в стулці раковини сверлилось отвір, у який на кінці срібного дротика вводилася вапнякова кулька. Дротик дозволяв час від часу пересувати кулька, для того щоб він не приростав до раковини. Цей спосіб не одержав поширення й незабаром був забутий

Для того щоб із упевненістю встановити, чи є дана перлина вирощеної або природної, необхідно визначити, чи є ядро, якщо воно присутнє, перламутровою кулькою. Це можна зробити шляхом оптичних досліджень і з використанням рентгенівських променів

Дослідження проводиться за допомогою мікроскопа або лінзи. Перлина висвітлюється сильним джерелом світла, причому сама перлина міститься на діафрагму з отвором трохи меншого діаметра, чому діаметр самої перлини, щоб пряме світло не заважало спостереженню. Обертаючи перлину, можна впевнитися в наявності щодо великого перламутрового ядра. Світло легше проходить уздовж шарів ядра й викликає сяйво на поверхні перлини; можна бачити навіть шарувате додавання перламутру ядра. Природний же перли завдяки високій відбивній здатності його сферичних оболонок видасться при такому дослідженні більш-менш однородно темним

Оскільки високоякісні перли високо цінувалися протягом сторіч, здавна вживали спроби імітувати його. Найбільш успішний спосіб був запропонований в 1656 г. французьким квіткарем Жакином і з тих пор застосовується майже безупинно. З легкоплавкого опалесцентного скла виготовляють невеликі порожні кульки. На внутрішню поверхню цих кульок наносять пергаментний клей, що втримує «перлову есенцію» (essence d`orient), яка виготовляється зі сріблистої луски уклейок -невеликих рибок Alburnus lucidus інших, що живуть у Сене й, ріках Європи. Після того як ця сполука висохне, порожнина кульок заповнюють гарячим воском, щоб додати ним необхідні твердість і вага. Вид цих «порожніх перлин», як їх називають, дуже гарний, але їх легко розпізнати по гладкій поверхні й великої твердості, а також по подвоєнню цятки чорнила, нанесених на поверхню «перлини», що відбувається завдяки відбиттю від внутрішньої поверхні скляної кульки

З незапам`ятних часів слоняча кістка високо цінувалася завдяки її приємному кремовому кольору й щільності, легкості в обробці простими металевими інструментами і її відносної довговічності; правда, згодом вона жовтіє, і особливо в умовах вогкості. Вона цінується й понині, хоча для багатьох побутових мет, таких, як ручки ножів і фортепианная клавіатура, давно вже використовують більш дешевий целулоїд, прототип пластмас, що володіє здатністю краще зберігати фарбування, хоча колір його менш приємний. Слонячою кісткою назива-.

Кістка — це не слоняча кістка, і вони помітно різняться по зовнішньому вигляду; проте існуючий між ними зв`язок є підставою для розгляду в цій главі властивостей кістки на додаток до наведеного вище опису слонячої кістки

У понятті «кістка» поєднуються кістяки всіх представників тваринного миру, крім уже розглянутих. Кісткові залишки були добре знайомі вже первісній людині, і дуже скоро тверді частини кістяків навели на думку про можливість використання їх як декоративного матеріалу для обробки різних предметів. Як відзначалося вище, кістки, подібно зубам, складаються з мінеральних солей, гидроксилфосфата кальцію й органічного матеріалу. Установлене, що мінеральні солі, що залишаються після спалювання костей і руйнування органічних компонентів, становлять близько двох третин вихідної ваги костей. Під дією соляної або азотної кислот, які не впливають на органічні складові, мінеральні солі віддаляються, а мікроскопічна структура кістки залишається недоторканої; із цього випливає, що мінеральні й органічні компоненти тісно взаємозалежні